На фоні чергової стрілянини в Одесі згадала, що я якось пропустила у своїй аналітиці цей важливий регіон. А написати є про що. Бо у росіян, як ми вже зрозуміли, на Одесі бзік.
Про те, що «Одесса-город русской славы», вам кожен росіянин буде доводити з піною у рота. Й багато росіян не те що мріють, вважають за необхідність «вернуть Одессу в русскую гавань», тобто окупувати й це місто.
Наратив «русский город» росіяни застосовують до будь якого українського міста чи регіону, який хочуть окупувати. Переписують під це історію, використовують пам’ятники, які наставили по Україні за часи срср, назви вулиць. Частіше за все оті, кому ставили пам’ятники та на чию честь називали вулиці та площі, ніколи у тому самому місті й не були, але, помічено, то «русское».
В срср «мітили» усі території окупованих країн чимось радянським, російським, партійним. Я ще розумію дійсно підтверджені історичні події, як от у Каневі, де гора «Московка» названа на честь події – це візит у 1787 році російської імператриці Катерини ІІ, яка проїздом дісталася сюди на своєму кораблі разом зі свитою, щоб мати зустріч з польським королем Станіславом-Августом Понятовським. То це майже історична назва, а не нав’язана радянською владою, як «гайдаровщина». «Гайдаровщина»- це поховання у Каневі праху радянського письменника, якого при нез’ясованих обставинах вбили тут у селі Ліпляве, та вигадки пов’язані з його перебуванням на Канівщині. «Нез’ясовані обставини» радянська влада застосувала, бо ж вбили (підрізали) «великого дитячого письменника» по п’яні, коли він, як згадують місцеві вів тут гульбівське життя, принижував селян, особливо жінок. Але ж утворили культ «героя», то й могила у центрі, й бюст, й музей названий на його честь, й купа «легенд», які прикрашали облико-морале радянського письменника комуніста. Отак через цього гульвісу, який народився на російській Курщині, але врізав дуба біля залізничної колії у селі Ліпляво, Канів міг стати «русский город». Тьху-тьху, як то кажуть!
Ото й Одесу російська та радянська пропаганда підгорнули собі, як картоплю й нумо співати пісні «пра Адессу».
Ну, в них і Луганськ, який фактично побудували англійці та німці «русский», й Ростов, Азов та Таганрог «русские».
Історія – теж фронт, пишу я з 2014 року, бо це не просто слова, це наша реальність. Перше, чим засмітили інформаційний та освітній простір ОРДЛО, це псевдо-історія «луганди».
Переписана, спотворена, фальсифікована історія України та й самої росії, завжди перший «козир» російської пропаганди. В ній чого не знайдеш, й «Іісус русский ваня», й «й москва-третий рим», й «московское православие старше европейского», й багацько іншого. Теми релігії та історії росія використовує на усі 100, бо ці теми завжди чіпляють споживача. Росіяни люблять пишатися імперською величчю сидячі по вуха у гімні. Тому, з огляду на те, що зараз від Ростова до Маріуполя прокладено автобан та залізничну
колію, – я писала про це – то Одесу чекають важкі часи, бо план автобану окупантами, продовжено до Одеси.
Але є ще цікаві нюанси, саме через них я й знову веду свій діалог з читачами. Нюанси в тому, що Одеса стала такою собі «Меккою» для колаборантів з ОРДЛО, а це дуже погана ознака. Це означає, що «русский мир» почав мітити територію, яку хоче захопити. Я називаю цей факт – «повзуча окупація».
Є ВПО, якими можна пишатися, бо вони хоч й біженці, але несуть світ України по усьому світові. А є інша сторона цієї медалі. Я вже втомилася писати про небезпеку, яку несе ОРДЛО, відсутність контролю за виїздом, відсутність контролю за діяльністю людей там, відсутність баз «паспортів» «республік» та паспортів росії, які отримують в ОРДЛО. А ще корупція, яка все більше нас поглинає. А корупція, це знищення доказів на бойовиків «армії лднр», їх злочинів, вільне автобусне сполучення між ОРДЛО, мирними частинами України та навіть Європою.
От ті, хто на Луганщині та Донеччині будували «русский мир», вбивали, катували, віджимали майно, знищували підприємства та підприємців, вільно їдуть світом, як ВПО, біженці. Бо те, що вони побудували в ОРДЛО почало знищувати й їх самих. Там в окупації гарно «заробляти» гроші, вбиваючи, мародерячи, займаючись контрабандою, контрафактом, викраденням та катуванням людей.
Тепер ми, проукраїнські біженці, знову у небезпеці, бо впізнаємо в нових сусідах вчорашніх катів з своїх екс-міст. Це реально страшно. Вчорашні співробітники міліції, суду, прокуратури, які були дотичні до відбудови «республіки» та відкрили двері війні на Донбасі у 2014 , зараз звичайні українці, пенсіонери, звичайні люди. Вчорашні контрабандисти, вчорашні лікарі, вчорашні шахтарі, жінки, дівчатка, зараз вони ВПО, як я, як тисячі інших, звичайні пенсіонери, пересічні громадяни, з гарним запасом грошей, гарно підчищеною за гроші біографією. Й тепер в них світлий шлях без жодного покарання. Безкарність вона розбещує. Безкарність робить людину впевненою та сильною. Тому вони впевнено осідають у містах, куди прямує «русский мир», щоб знову радо його зустріти.
Я не просто так почала з Одеси, бо ось людина, яка в ОРДЛО була кинута на підвал, яку катували, просто щоб помститися, яка має біографію й життєвий шлях, які можуть стати бестселером у книзі чи фільмі, з жахом розповідає, як була шокована тим фактом, що в Одесі зустріла тих, хто її катував. Тепер ці люди просто мирні громадяни України.
Коли ми з родиною вибирали частину України, куди «переселитися» – боже, як я ненавиджу це ганебне визначення втечі з окупації, переселенці, ВПО, немов ми просто взяли речі й переселилися куди схотіли – ми обирали україномовне середовище, бо діти навчалися в україномовних навчальних закладах, культурне й творче, бо родина творча, сільгоспрегіон, бо мріяли про затишок у лавандових полях, трояндах, винограді серед кіз та зелених трав.
Спілкуючись з такими, як ми – ВПО, переселенцями, біженцями від «русского мира» – ми питали, як люди обирали куди «переселитися». Здебільшого відповіді були однакові: щоб подалі від кордону з росією, україномовні регіони, схожість менталітету. Є такі, як ми, які кардинально змінювали життя, роботу й радо навчалися новому. Є ті, хто шукав житло, щоб мати звичну роботу. Але здебільшого люди шукали місто чи область, щоб бути у звичному середовищі. Щоб свої серед своїх, щоб не страшно говорити «правду», щоб розуміли, прикрили, не виказали слідчим органам.
Більшість з тих, хто там на Донбасі підтримував «русский мир», був там колаборантом, мародером, воював проти України чи заробляв будучи контрабандистом, чи був дотичний до правоохоронних чи державних органів, вибирали регіони або міста України з великою підтримкою «русского мира».
Так, ви вже здогадалися, що Одеса в пріоритеті у цих людей. Бо «русский город», бо кількість мовних скандалів, кількість тік-ток контентів «мы за россию», дає росіянам та колаборантам з ОРДЛО впевненість, що там свої серед яких можна легко загубитися та отримати підтримку. Що цікаво, вони усі побачили смерть своїх міст, тобто те, як росія знищує усе в окупації, але знову чекають на «русский мир» в Харкові, Одесі, Дніпрі.
Зараз в Одеса фактично «Мекка» для проросійських мешканців ОРДЛО, які радо заробляють на окупації та в окупації, але воліють жити поза «республіками».
Зараз читачі заволають – негайно у поліцію, в СБУ, надайте свідчення, та ми їх… Ох, люди, люди, ви ще носите рожеві окуляри, наші розбилися склом всередину ще у 2014, коли ми бачили, як й хто зраджує. Тому, саме тому ми «переселенці», а не біженці, саме тому «АТО», а не війна та окупація, саме тому прокурори, судді, поліціянти, співробітники СБУ, які там у 2014 зрадили Україну, є героями, а ми – зрадники. Саме тому, з ОРДЛО усі ці роки, й навіть зараз по усьому світу їдуть автобуси, які везуть колаборантів, без огляду та перевірок.
Я дуже боюся писати цей текст, бо ж у нас люди люблять робити висновки «усі на Донбасі сепари та зрадники», тому «ату булити та вбивати усіх переселенців». Так, саме так, бо люди в небезпеці обожнюють шукати винних та ворогів. Й знаєте, часто бачу, що самі колаборанти підкидають такі ідеї «ату», але в бік проукраїнських переселенців, роблячи те, що робили в ОРДЛО- чужими руками знищують тих, хто може їх розкрити. Але виходу в мене немає.
Ми існуємо в дуже небезпечному режимі. Як психологічному, так й в інформаційному, так й в військовому. Навантаження шалене, а війна піднімає ще більше питань, й що саме цікаве, от саме зараз вона повертає нас до минулого, до невивчених помилок й толерантності 2014 року. Тому – попереджені, означає-озброєні.
Я вірю, що українська Одеса розчарує прихильників «русского миру», а зі зрадниками та колаборантами, які зараз носять вишиванки й вживаються у роль «жертв» окупації, «біженців», але дуже бояться зустрічі з земляками, ми теж якось впораємося. Якщо таргани оселилися у вас на кухні, це не означає, що кухня належить їм.
