Звичайна собі вчорашня думка щодо президента, що не втік, виявилась така показова.
По-перше, виявилось, що вимоги і очікування від президента дуже-дуже низькі.
Не можна так.
Лідерство - це не всередині отари, це вести чи підштовхувати, - залежно від моменту.
Але треба все ж обирати тих, від кого ти все ж можеш очікувати більшого.
І тут - друге. Ми досі в ілюзії, що президент має бути "таким, як ми". Але це не так.
Президент має бути таким, яким би ми хотіли бачити найкращих з нас.
І третє.
Президент - це передовсім статус й інституція, якщо він не Янукович.
А ми не готові зрозуміти, що бувають моменти, коли президент, за якого ти не голосував/ла і, очевидно, не голосуватимеш наступної каденції, мусить виконати свою роботу: тримати країну, бо це війна.
Не в особі справа, справа в інституції.
Тому якби втік - ні, НЕ було б краще. У вас би не було країни вже.
А тут ще президент і перша леді з фотографіями.
І ця істерика навколо за межею мого розуміння.
У них екзистенційний конфлікт у гарячій фазі, у них війна з вибором - жити чи померти, а вони проти фотографій.
Слухайте, вони цікаві західній аудиторії як пара. І гарна пара.
Ця аудиторія про війну востаннє читала в книжці, бачила тільки бурю в пустелі по тєліку і вважає, що пониження на 2 градуси температури взимку в хаті - це світовий апокаліпсис.
Ці фото показують, що тут європейська країна, тут люди, схожі на них.
Які ще й героїчно живуть 300 років (пошепки) поруч з росією.
Це ті маленькі кроки, які дають змогу середньому обивателю формувати якийсь прийнятний образ України.
Ну це ж такі елементарні речі, чому ж вони неочевидні.
