Вчора в Сумську область завітав Володимир Олександрович.
Кілька зауважень:
1) І тут же згадався анекдот:
- Штірліц шол по Брауншвейгштрассе. І всє аглядивалісь на нєво, відя в ньом савєцкава развєдчіка. То лі по увєрєннаму і мужествєннаму взгляду, толі по парашуту, котрий тянулся за єво спіной.
Я від інсайдерів знав, що він до нас їде ще звечора. І, звичайно, мій внутрішній цензор заборонив мені писати про це.
Бо "враг нє дрємлєт".
А вдруг вони вдарять по нам, щоб влучити в нашого святого лідера?
Тому нізя.
І я мовчав. Бо ми в одному човні. Ми переможемо. Таємниця наше все і я це пам’ятаю, бо читав у дитинстві про Мальчіша Кібальчіша.
Під тортурами не здам.
Але вранці їду в центр — і таксист каже:
- До нас сьогодні мабуть Зеленський приїздить — (???) а я такий на шифрах:
- а чому так думаєте?
- так коню ясно. Про це все місто гудить. Навезли тут дивізію нацгвардії. Від Охтирки до Сум перевіряють усіх, навіть велосипедистів. Світофори повиключали. Усі на кіпіші. Полюбому буде президент. Ну або він і Байден.
2) Усі шушукалися, бо був кіпіш.
Такого кіпіша не бачили з 24.02.2022р. Тоді теж був кіпіш і звалили мєнти і СБУ і частина погранцов. І вся влада. І таке відчуття, що це було задумано. І що Суми мала чекати доля Херсона.
Але всеп пішло не так і Суми вистояли.
Тому-що боневтік я, Віктор Бобиренко (боневтік з маленької). Хоча мав можливість.
І боневтекли десятки тисяч.
І пасіонаріям роздали тисячі одиниць зброї.
Бо використали наше генетичне — вміти консолідуватися без наказів з Києва.
Бо дуля і владі і ворогам — наше естетичне право.
Але Володимр Олександрович учора ні словом не згадав про це.
Він навпаки — підкреслював свою роль у перемозі.
А дядьки крутили у вуса і чухали бороди на організованих зустрічах із Найвеличнішим і підсміюючись бурчали: *изди*изди, ми ж не сьогодняшні.
Знаємо, як було, а не як ти нам по писаному гониш.
І була обідка.
Бо, як завжди — нагородили і причетних (це правді і дяк!), і непричетних (бо совок руліт), і випадкових, і тих хто боневтікнавпаки.
А на місцях люди знають і злопам’ятні.
3) Тож із оновним завданням не дуже вийшло.
Бо завдання було залізним: втримувати високий рейтинг. Нагородження завжди має бути в електоральному плюсі.
За умови, що ви нагороджуєте тих.
І тоді.
А тут у Офіса президента пробої завжди.
Але проблема у іншому.
Піпл може і схаває приїзд.
Бо не тільки Боневтік, героїчно приїхав на Сумщину.
Тут дворічні карапузи нормально себе ведуть при вої сирен. І ніхто їх не вважає за героїв.
Видати приїзд у Суми за героїзм - виглядає смішно.
Приїхати з кількома тисячами супроводу - виглядає як така собі хоробрість.
Але ж є спеціально навчені люди — які розкажуть, що перебування у зоні досяжності російської арти — подвиг.
4) А у мене інша претензія. Як у експерта. От приїхав Зеленський. А у нас уже більше двох місяців немає голови обласної військової адміністрації. По народному — губернатора/губера.
І я, як експерт, чітко розумію: Володимр Олександрович приїхали підтримувати свій статус героя.
І нагородили когось.
Щоб викликати у піпла сльози умілєнія і захвату: “Ах ти ж душка наш: не втік і нас тут обнадьожує”.
І я, як експерт розумію: як менеджер — наш президент дуже слабкий.
Дуже.
І офіс президента у нас — як “рукойводящій орган” (який керує і Урядом і Верховною радою) — неефективний.
Бо не можна в умовах війни залишати прифронтову область, яку щодня обстрілюють без керівника.
Невже не можна було погодити з КМУ і привезти якогось керівника?
І ми навіть готові прийняти голову ОВА навіть без обговорення.
Пришлете варяга?
Йо велкам.
Буде Дурімар? Та бачили, переживемо.
Пришлете без обговорення з громадськістю?
Та ми все вже про вас знаємо.
Але вже пришліть когось. Бо АХТУНГИ (ті, хто завжди сцються приймати рішення) — сцюцця приймати рішення. А рішення приймати треба кожного дня.
Бо війна.
У якій ми обов’язково переможемо.
Не зважаючи на усі косяки Офісу і усіх кукловодів.
Українці перемагають не державною владою. А самоврядуванням.
Такі ми.
