Що мене добиває, так це непоборна любов наших прибічників нити. Навіть коли стається реальне досягнення – обов’язково приповзе якесь тіло, якому ну от до сказу кортить висловити «об’єктивну думку» та закликати «не дивитися крізь рожеві окуляри». Простіше кажучи – посіяти паніку і демотивувати інших.
Так-так, я це пишу до сьогоднішнього рейтингу. КМІС, який навіть з перепою не назвеш симпатиками Петра Порошенка, оприлюднив рейтинги, згідно яких партія «Європейська солідарність» обійшла «Слугу народу» аж на 5%+, а розрив між Петром Порошенко і Володимиром Зеленським вийшов на рівень математичної погрішності. Це привід для радості? Ще який! Ми працювали. Ми роз’яснювали і достукувалися. Ми сприймали удари відвертих противників з одного боку і «пегасів та коней» (не розбираюся в них) з іншого. На нас з одного боку валилися звинувачення «продалися баригам», з іншого «ви робите все аби Порошенко не виграв». Ми вистояли і досягли результату. І яку реакція я бачу?
«Хто ті люди які так голосують?» «Вони безнадійні – їх не переконати!» «Більшість населення України і ідіоти!» І подібні скиглення про те чому у Порошенка 21%, а не 73%. Замість радості що ми успішно ідемо вперед до перемоги – лише ниття і скавуління.
Чому так? Вам розповісти? А ви згадайте які рейтинги перед Революцією Гідності мав Віктор Янукович. Його українці обрали – не інопланетяни. Я повторю те що писав уже 1000 разів, те що у 2014 р. Петра Порошенка обрали 54% голосів, це був не тектонічний зсув свідомості українців. Петра Порошенка обрали з переляку. Хтось інтуїтивно притулився до твердого керівника. Хтось готовий був голосувати за будь-кого хто мав більше шансів. Хтось хотів показати дулю Майдану проголосувавши за «клятого олігарха», і тепер скривджений що Порошенко виявився державником – а таких немало було. Хтось взагалі був переконаний, що Порошенко зіллє Україну за хабар від Путіна – і розчарований що Порошенко Україну відстояв. А ще було до біса активістів Майдану які вже бачили себе на посадах і потоках, а їм нагадали, що для посад треба освіта та досвід роботи. Сам знаю таких.
Оце все й були українці. Пам’ятайте це, і тоді у вас не буде питань звідки взялися 73% у 2019 р. Українці такі, і інших нам не завезуть. Я все це знав ще після досвіду керування робочими на заводі. Фронт мене переконав, що принципово в українцях Революція Гідності не поміняла нічого. Та й не могла поміняти. Свідомість мас міняють довгі роки роботи або велика кров. Революції стають лише поштовхом для першого і для другого.
Знову таки писав не раз. Наша нинішні боротьба – не за Петра Порошенка, 56 років, українця і п’ятого президента України. Наша боротьба за розвинуту країну з працюючими ринковими механізмами і сильним національним стрижнем. За європейський консерватизм, або буржуазний націоналізм, як кому ближче. Петро Порошенко – лідер який веде саме до цієї мети, тому ми підтримуємо його. Петро Порошенко рано чи пізно піде, а ідея залишиться. Я переконаний, що партія Порошенка не зникне без самого Порошенка. Бо надто багато пройдено разом.
Тому задача наша – пояснити іншим громадянам чому наші ідеї правильні. Так, от цим громадянам, інших у нас нема і ніколи не буде. Бо нема ніяких «ми» і «вони», ми всі українці і всі ми в одному човні. Тонути будемо разом, незалежно від того хто ким був у минулому. Треба роз’яснювати і переконувати.
А аби досягти успіху в цій справі, треба перестати нити. Шукати можливості, а не причини. Я дивлюся на світ через рожеві окуляри? Я так само дивився на світ коли уходив з заводу і коли жив на макаронах і соєвому м’ясі в першій своїй фірмі – заробляв копійки і мріяв як стану успішним. Я тим хто є, став завдяки «рожевим окулярам». І ще завдяки тому, що вчасно перестав працювати з тими хто захоплювався «об’єктивними думками».
Бо або переконаємо критичну масу громадян іти з нами, або їх переконає черговий комік. Третього не дано. Припиняйте нити.
