Про "дєньги" та "гроші" - Павло Бондаренко

Про "дєньги" та "гроші" - Павло Бондаренко

Розповім вам одну цікаву історію про "адіннарод". Історію, якої ви, можливо не знали, бо знали іншу, - псевдоісторію, писану на замовлення кремля.

Рік 1380. Перед московським князм Дмитрієм, якого потім за щось Донським тамтешні літописці назвуть, стояла дилема, яка на століття вперед визначила майбутнє московії.

1) Виступити на боці свого друга темника Мамая з половецького роду проти хана Золотої орди Тохтамиша й у союзі з Генуезькою руспублікою, позиції якої були вельми сильні в Криму та на торгівельному шляху Волга-Дон-Чорне море-Європа і Великим князівством Литовським влитися до європйської цивілізації.

Образно кажучи, темника Мамая, який був фактичнім властителем частини Орди від Волги до Південного Бугу, можна вважати першим "євроінтегратором", який прагнув зробити свої землі незалежною і саме європейською державою. До слова, столиця Мамая була в міста Кафа (сучасна Феодосія).

2) Залишитися вірним холуєм Золотої орди, виступити на боці її хана Тохтамиша проти Мамая, приборкати "сепаратизм" і таким чином зберегти єдність Орди.

В інтересах московських купців і бояр був перший варіант, оскільки вони активно торгували через зазначений вище коридор з Європою, в т. ч. Генуєю.

Проте під впливом агента Візантії (якій було вигідне послаблення впливу Генуї на Чорному морі) ігумена Троїцького монастиря Сергія Радонезького князь Дмитрій свого друга Мамая зрадив і виступив на боці Тохтамиша.

Вирішальної битви між військом Заліської орди, як називали тоді московію та Мамая не відбулося. Отой міф про Куликовське поле - міф і є. Мамай відступив, дізнавшись, що на допомогу московитам йде Тохтамиш.

Тим часом, литовський князь Ягайло, котрий був союзником Мамая, зі своїми військами, серед яких були й дружини з Руси, підійшов на місце де мала би відбутися битва, Мамая не знайшов, вдарив по московитах сам і вщент їх розбив, змусивши Дмитрія тікати.

Зрештою, у чималому завдяки москві, Тохтамиш переміг. Мамай загинув, Геную з регіону посунули. І московія таким чином ще на століття залишилася під владою Орди. Союзу між Ягйлом, Мамаєм та Дмитрієм не вийшло. А московський князь отримав від тохтамиш щедрі подарунки.

Коли 1382 року у москві спалахнуло повстання незадоволених бояр і купців проти Дмитрія, на допомогу вірному слузі Тохтамиш послав величезне військо. Воно спалило москву й повернуло до влади Донського, який був утік, залишивши напризволяще власну родину.

З того саме року і до самої свої смерті Донський карбував отакі монети з гербом Орди та написом двома мовами (московською та арабською) "Султан Тохтамиш хан, нехай подовжиться його життя". Називалися ці монети так, як називалися арабські дирхеми в улусах Золотої орди - данг. Пізніше ця назва на московії трансформувалася у "дєньгу", звідси нинішне слово "дєньгі".

Натомісь у Вликому князівстві Литовському, в тому числі й в землях Руси панували інше слово - гроші. Воно європейського походження, а конкретно - саме з Генуї, від лат. "grosso", звідки ця назва розповсюдилася по Європі навіть аж до Англії. Відбувалося це приблизно в той час, як на москві карбували оце от.

Ну, а казочка московських псевдоісториків про те, як Дмитрій Донской героїчно з Золотою ордою боровся - вона і є казочка. Вигадка. Фальшива історія. На москві практично вся історія така.

До слова, гривня-гривнею, а от розмінну монету українську треба було б назвати саме грошем, адже копійка це суто московська монета, яка карбувалася там з 1534 року. Називалася так через зображення на ній вершника зі списом (рос. копье).

Така от історія.