Про «мовчання ягнят»

Про «мовчання ягнят»

Вони роками, навіть десятиліттями працювали над тим, щоб українська національна ідея (пам’ять, історичний дискурс, мова, символи) в новоприбулу інформаційну еґалітарну й емансипативну еру стала непривабливою, старомодною (не в сенсі old-fashion, а в тому від якої гонить пліснявою), непрогресивною, несексуальною, оброслою салом та неповороткою до викликів часу, а всім, хто нею дорожить і практикує її на ділі - нав’язати сором і постійно виправдовуватися за неї. Зізнання «топ-блогера» Олексія Арестовича у тому, що він із весни 2014 “багато брехав нам» і працював на російську пропаганду, а нижче ще відвертіше зізнання в тому, що йому ніколи не була цікава Україна з усим тим що я перерахувала під національною ідеєю і він за об’єднання держав - як маленький інерційний приклад результатів цієї роботи. Ординарна безпринципна нетворчо-нігілістична людина, яка вважає що цінності - це предмет торгу. Для якої такі от приміром реалії життя як те, що багато українських солдатів регулярної та добровольчої армії убивали/вмирали і готові й далі вбивати/вмирати за ці цінності - викликає в таких як він сміх. Ну да смішно. Приміром, заплатили йому, він вже готовий приплести до своєї відверто проросійської позиції Ілона Маска і спробувати її в такий банальний маніпулятивний спосіб актуалізувати - шоб «красіво було і соврімєнно», а на кабіні - картина Ложкіна із серії «газ батюшка, нєфть матушка» і ті самі скрєпи, шо подаються як зефірка з кремом. Заплатили йому, і він готовий повернутися назад на «язик на каторам мнє камфортнєй» (російська мова - це осердя їхньої окупаційної ідеології - хто досі шукає виправдання що це не так, ось маленьке підтвердження, а те що українська мова в публічній сфері - це зброя проти окупаційної політики РФ, певне, куратори з росіі пояснили). Дуже неоригінальне бриденьке за змістом вийшло зізнання. Оригінальне у цьому інше. Самовпевнена прямолінійна пиха, з якою воно здійснилося, радість від безпринципності й можливості легально «насцяти в очі». Для мене - це ще один дзвінок про те, що реванш переходить у фазу відвертого ствердження себе. Легаізації себе. Коли такі от інформаційні повії як арестович вже навіть осуду не бояться, бо вважають нас усіх небоєздатними. Вони звикли, що ми ковтаємо. В період Януковича цього побоювалися. А тепер ні. Нас добре вивчили, як і інструменти інформаційної епохи.



Є така річ. Коли ти перебуваєш у перевазі, у ролі того хто виграє, то будь-яку протидію твоїм маневрам, ти можеш перетворити в перевагу собі. Біда - коли ви дали можливість ворогу бути в такій позиції переможця. Навіть оце зізнання російська пропаганда перетворить у перевагу собі. От. Щира правдиво людина, яку дехто має за якогось там навіть ерудита, зізналася, що русскій мір в глобалізованому гасударствє-Ілона-маска йому ближче. А чо нє? Ну норм же. Має право типу. Да?
Якщо можна президенту проігнорувати самоспалення бойового ветерана на знак протесту проти його політики, то чому не можна отак насцяти в очі правдою про свою продажність якомусь там блогерику? Ну от погодьтеся, коли свідома громадянська спільнота обрала собі стратегію "мовчання ягнят", то це нормально. шо нє? Та ну. Нема волі ані на безстроковий протест масовий, на революцію, ані на те щоб банально коктейль кинути. Праворадикали теж вликою мірою в руках цеї двіжухи (ги, не можеш щось побороти - очоль). Аби вони трішки злякалися за свої шкури. А Арестович вже в ТКГ і буде тепер сцяти в очі на свою державу на рівні міжнародних переговорів, і все зробить що куратори з москви чи пітєра скажуть. А які у вас можуть бути гарантії після цього допису, що ні?

Мене досі часто питають, чому в такі часи 2020-го іти на контракт, а не продовжити громадську діяльність в Києві, аби протидіяти з усіма оцьому всьому розгорнутому купою паралельних кроків фронту російського реваншу. Відповідь десь така. Тому що мене особисто втомило рік за роком боротися на різних щаблях з такими вошами російського лоббі як арестович. Тому, що я чекаю, коли цю окупантську нечисть, яка посуне на наші кордони з’єднувати Крим із Донбасом через суходіл, бачитиму в приціл.

І таки дочекаюсь.

Yaryna ChornohuzПодписаться

Loading...