Про «мовчання ягнят»

Вони роками, навіть десятиліттями працювали над тим, щоб українська національна ідея (пам’ять, історичний дискурс, мова, символи) в новоприбулу інформаційну еґалітарну й емансипативну еру стала непривабливою, старомодною (не в сенсі old-fashion, а в тому від якої гонить пліснявою), непрогресивною, несексуальною, оброслою салом та неповороткою до викликів часу, а всім, хто нею дорожить і практикує її на ділі - нав’язати сором і постійно виправдовуватися за неї. Зізнання «топ-блогера» Олексія Арестовича у тому, що він із весни 2014 “багато брехав нам» і працював на російську пропаганду, а нижче ще відвертіше зізнання в тому, що йому ніколи не була цікава Україна з усим тим що я перерахувала під національною ідеєю і він за об’єднання держав - як маленький інерційний приклад результатів цієї роботи. Ординарна безпринципна нетворчо-нігілістична людина, яка вважає що цінності - це предмет торгу. Для якої такі от приміром реалії життя як те, що багато українських солдатів регулярної та добровольчої армії убивали/вмирали і готові й далі вбивати/вмирати за ці цінності - викликає в таких як він сміх. Ну да смішно. Приміром, заплатили йому, він вже готовий приплести до своєї відверто проросійської позиції Ілона Маска і спробувати її в такий банальний маніпулятивний спосіб актуалізувати - шоб «красіво було і соврімєнно», а на кабіні - картина Ложкіна із серії «газ батюшка, нєфть матушка» і ті самі скрєпи, шо подаються як зефірка з кремом. Заплатили йому, і він готовий повернутися назад на «язик на каторам мнє камфортнєй» (російська мова - це осердя їхньої окупаційної ідеології - хто досі шукає виправдання що це не так, ось маленьке підтвердження, а те що українська мова в публічній сфері - це зброя проти окупаційної політики РФ, певне, куратори з росіі пояснили). Дуже неоригінальне бриденьке за змістом вийшло зізнання. Оригінальне у цьому інше. Самовпевнена прямолінійна пиха, з якою воно здійснилося, радість від безпринципності й можливості легально «насцяти в очі». Для мене - це ще один дзвінок про те, що реванш переходить у фазу відвертого ствердження себе. Легаізації себе. Коли такі от інформаційні повії як арестович вже навіть осуду не бояться, бо вважають нас усіх небоєздатними. Вони звикли, що ми ковтаємо. В період Януковича цього побоювалися. А тепер ні. Нас добре вивчили, як і інструменти інформаційної епохи.