Спочатку ліричний вступ. В Советском Союзе, всё было через большую такую кумачовую сраку. Не для людей, а для отчетности. Помню грандиозный шухер связанный с обменом денег. Вжуххххх… и срочно поменять. Считанные дни на всё про всё! Кто не успел, тот соответсвенно опоздал. Чтобы сделать всё по-людски, сиречь по-человечески, речь даже не шла. Так в «совке» не умели. А вот например в Германии умели. И на обмен восточных денежных знаков, на бундес-марки в начале 90-х отводилось аж несколько лет! Не спеша. Спокойно. И главное, без истерик…
Та сама Ніцой на своїй сторінці у фейсбук виклала допис про те, як вона у шпиталі вказала пораненому військовому, що він спілкується ні тією мовою. Ну гівнюк виходить, да? Хоч і поранений на війні…
(Цілком розумію, що дехто прочитає написане дупою і потім буде істерика, але і мовчати я не можу!)
Мене завжди вкурвлювали люди, яки дають поради там, де їх не просять. А ще повчають бо вони віришили, що мають на це право! Це відголоски того грьобаного совка. Інших думок у мене немає. Бурлять гени тих самих «Строителей коммунизма», мать их. Не так живеш чи вдягаєшься, ні ті пісні слухаєш. Значит треба викликати людину на зібрання комсомольського активу і пропісочити, щоби знав! Дякуючи Богу, совок, комсомол із недобудованим комунізмом відправився на смітник історії. Але таке враження, що у деяких людей, той довбаний комсомол живе в генах.
«Сегодня слушает он джаз, а завтра Родину продаст». (с)
А тепер про головне. Україна активно почала писати свою сучасну історію лише дев’ять років тому. І багато з тих, хто вже віддав життя за свій садок вишневий коло хати (в інтерпретації деяких відомих блогерів - за совок вишневий коло хати. Добре. Нехай так), пагано розмовляли українською. Ні… Вони безумовно вивчали мову в школі. Вчили на пам’ять вірші Лесі Українки, Тараса Григоровича, та читали оповідання про Чіпку. Але не більше. Ну було так. І в моєму рідному Мелітополі, рідко можно біло почути солов’їну! І тоді, якщо брати за основу логіку таких як Ніцой та Фаріон, чоловіки та жінки зі східних областей України не повинні були йти до війська! А навіщо, якщо вони з мовою не дуже? За що тоді воювати? Получається, нема за що! Але колишнім комсомолкам напевне невідомий той факт, що Україна зараз б’ється в першу чергу за свою землю. За своє село, або місто. За лавочку, де вперше цілувались! За те, щоби була можливість знов прийти та покласти квіти на могилу рідних та близьких. Та в решті решт, щоби можна було приїхати рано вранці на Кам’яну могилу, (дати двісті гривен охороні, щоби пропустили до відкриття), забратись на самий верх, сісти на величезний камень який ще пам’ятає бойові пісні скіфів, та… помовчати дивлячись за обрій степу! І саме тому, десятки тисяч тих чоловіків та жінок, хто майже ніколи не спілкувались українською, взяли до рук зброю. І багато хто з них вже загинули, захищаючи просто свою родину, будинок, вівчарку Лорда та кота Рижика. Хоча хтось скаже, «Не героїчно. Не ті ідеали»!
А як же мова, спитаєте ви?… Та все просто. Не дарма напочатку свого допису згадав про різницю совкового підходу та цивілізаційного. Я прибічник лагідно-наполегливої українізації. Це коли тебе українська оточує з усіх боків. Будь який напис, реклама, чи назва рейсу автобусу - виключно українською! (Ну ще можна дублювати англійською). Новини, друковані видання, обслуговування в магазині, перукарні чи банку, все виключно українською. І згодом, ми будемо все частіше чути українську на вулицях, в барах та метро. Це стане… модно! Навіть зараз маленькі діти спокійно, однією фразою «А я російську не розумію», змушують батьків з посмішкою, але все ж таки переходити на спілкування українською хоча би з дитиною! Навіть моя матуся, яка ніколи не спілкувалась українською (лише російською та болгарською), пише мені повідомлення державною мовою. Вона зробила перший крок. І що головне… Зробила це сама!
А тепер для комсомолок! Можна звичайно ж порадити вам нешановні почитати Конституцію нашої країни та мовний Закон.
Але кому я і про що? Цей хлопець, який чомусь звернув вашу увагу, щоби почути нікому не потрібну пораду, вже зробив для України стільки, скільки ви вже ніколи не зробите! А є ті, хто зробив більше за нього. Уявіть, де ви по відношенню до них? І коли вони взяли до рук зброю, ризикнувши усім, що у є в житті, в останню чергу могли подумати про те, що вже будучи пораненими, почують в шпиталі зауваження від якоїсь-то задрипаноі колишної комсомолки!
В першу чергу для країни важливо, на що готові громадяни для її захисту! До речі у другу чергу, та третю. Саме це я особисто вважаю головним чинником громадянина. Не згодні? Тоді згадайте Ганю Герман, яка спілкується такою файною українською, що мені і не снилось. А також Нестор Шуфрич даси сто балів лінгвістичної фори тому хлопцю. Та й малолітні бовдури, що днями на увєсь слухали Лепса у Львові, потім ну так файно вибачались державною… Але, на те, щоби піти та спробувати захистити свою рідну країну, вони ще напевне не набралися достатньої сміливості і не прониклись духом України!
Слава Україні!
