"Про партизан" - Віктор Бобиренко

"Про партизан" - Віктор Бобиренко

Тут нєкто Андрей Деркач (саме так, у ФБ народний депутат України прописаний па рускі і Фб веде па-рускі, а шо?) згадав про день партизанської слави.
Сам Деркач із гебешної сім’ї і сам вчився у вищій школі КГБ, А ми знаємо, що НКВДисти якраз кругом були в партизанах. Кажуть і Семена Руднєва грохнули.
Ось звіт про героїчний бій ковпаківців, зафіксований у звіті НКВД (архівний матеріал ДАСО ФР 1867, оп. 1, спр. 7, арк. 97-99.)
«В с. Собичево партизанами убито 3 человека гражданского населения, взято 12 человек гражданского населения… Хозяйство «Путь Ильича»: сожгли склад с зерном, клуню. В хозяйстве «Красная Армия» сожгли цегельню, три скирды немолоченного ячменю, разбили трактор и молотилку, подожгли склад с зерном, но население склад потушило…Свиноферма полностью уничтожена… При вступлении партизан в х.Дедовщину взято с собой под силой оружия в кол. 5 человек…»

Так воювали з німцями НКВДисти, духовні наставники Андрія Леонідовича у Шосткинському районі Сумської області восени 42-го року.
Таких архівних матеріалів у дослідника Генадія Іванущенка – ціла книжка.
Так що не Деркачу нас вчити.
Але у соратників Деркача - Януковича і Медведчука папашки взагалі були поліцаями.
І ось ці люди під дату (день партизанської слави – це дата першого бою ковпаківців у Спадщанському лісі) рядяться в «дєли ваєвалі». А насправді вони зараз – колаборанти і прислужують ворогові.
Вони і зараз вважають себе рускімі партізанамі. Рускій партізанскій атряд Деркача на Сумщині геть усе заліпив лістовкамі.
І такі партізани є у кожній області. Називаються ОПЗЖ.
Ага, як у приказці: чєм дальше на восток тєм толщє партізани.
А ось у моїй сім’ї дійсно партизанська історія.
Мій дід у січні 44-го на Хмельниччині пік хліб партизанам. Моя 7-річна мама сиділа на печі і плакала, бо хотілося хліба, а дід не давав. Бо то у ліс хлопцям.
Прийшли німці з поліцаями (хтось стукнув) і довго били діда, а випечений хліб забрали з собою.
Усі мамині брати у цей час воювали в РККА. І дід до ранку помер на руках у мами.
І вона з цим жила усе життя. І мала здорову психіку.
Тільки у мене тепер генетична мутація: ненавиджу ворогів українського народу. І прислужників іноземних імперій.
А тих партизанів, які воювали з фашистами і НКВД/МГБ/КГБ/ФСБ – я дуже поважаю і пам’ять про них передам дітям.
Особливо про тих партизан, які в лавах УПА воювали до середини 50-х років.
Пам’ять про них житиме вічно.
А колаборантів згадуватимуть з презирством.
Слава Україні!!!

Віктор Бобиренко