Мене почали питати, чи вірю я, що інтервʼю Пугачової - це початок якихось подій на кшталт реального бунту. Відповідь буде довгою: поясню, яким у Росії може бути бунт, що для цього треба і чому його ще ніби немає. Як і минулого разу, пост для тих, хто займається проблемою існування Росії та хоче розуміти більше про обʼєкт досліджень.
Як завжди, почнемо з культурно-історичного аналізу. Російський класик Пушкін у повісті «Капітанська дочка» визначив російський бунт як «безглуздий та безпощадний». Це визначення стало золотим стандартом, тому можна просто визнати його відповідність реаліям - себто адекватність. Але адекватність чому? Йшлося про повстання уральських казаків 18 століття, підтримане іншими верствами сільського населення. Пушкін описав бунт НИЗОВИЙ, а його бажання перенести цю характеристику на будь-який «неможливий переворот» нехай залишиться на його совісті. Але зафіксуємо: низовий бунт у Росії - безглуздий та безпощадний.
У 19 столітті в Росії виникла інша форма бунту: протест містян, освічених людей, «різночинців», національних меншин. Зайвих людей, яким явно не було місця у соціальній тканині відсталої імперії, що скавчала під чоботом царя Ніколая (першого). Розумові бродіння протестних шарів суспільства знайшли деяку розраду після реформ Алєксандра (другого), але після них розгулялася стихія - і з подачі поляків, традиційно відставши від них на 30-40 років, письменник Боборикін запустив у суспільство сумнівне, але неймовірно живуче слово «інтелігенція». Інтелігенція (де-факто «освічені люди з претензією на інтелектуальну спроможність») стала мозком та нервовою системою майбутніх протестів. З тих пір в Росії розвивався не тільки «безглуздий і безпощадний» низовий бунт. Вже революція 1905 року, коли інтелігенція діяла спільно з частиною «низів», була дуже небезпечною і болючою для влади. Але бунтівники програли і викликали реакцію: закручування гайок. Через 12 років Росію перевернули догори дригом вже дві революції: буржуазна (лютий 1917) та феодальна («комуністична» - дата якої, на жаль, загальновідома). В обидвох інтелігенція та еліти діяли так широко і злитно, що зуміли мобілізувати низи на свою підтримку. Оце вже був успішний бунт. Це була - революція. І громадянська війна.
У 20 столітті інтелігенція зрозуміла, що за царя жилося легше. Радянська влада залізною рукою поставила під контроль будь-яке спілкування інтелігенції з низами. Це вдалося довершити лише у 1930-ті, але результат був міцним аж до 1980-х. В цей час виникає інша форма бунту. Визначення йому вже дам я: бунт російської інтелігенції - особистий та символічний (рос.: личный и символичный).
Доведу свою думку на матеріалі Стругацьких. Їхній культ серед радянської інтелігенції не порівняти ні з чим. То були буквально живі кумири, рупор класу. І як же діють їхні протестуючі персонажі? На матеріалі «Равлику на схилі» (цю повість Стругацькі вважали своїм найсильнішим твором) все видно, як на долоні. Один герой-бунтар (Перец) розуміє, що великий загадковий Ліс знищують бюрократи з Управління. Він випадково та абсурдно сам стає їх керівником, і розуміє, що може лише чинити якісь одиночні вилазки проти системи - і це будучи на її верхівці! Тому він пропонує якісь абсурдні кроки, на кшталт «наказати усім покінчити з собою». Інший герой-бунтар (Кандід), розуміючи, що антигуманні убержінки винищують корінний народ Лісу, закінчує свій протестний шлях тим, що неефективно, безсистемно і самотужки знищує біологічні машини «мертвяків», які ті убержінки масово запускають викрадати населення (десь схоже на практику росіян викрадати українських дітей). І це все. Два світи - а бунт по-стругацьки один і той самий. Особистий і символічний.
Я міг би навести сотні і сотні прикладів такого особистого символічного бунту з радянської історії. Але краще проілюструвати більш свіжим прикладом: у 2010-му Юрій Шевчук на людях насмілився сказати Путіну щось неприємне (для вашого розуміння: Ходорковського за подібне посадили на 10 років, ледве живим залишився). Путін явно образився. А ви, каже, хто? А Шевчук з блаженною посмішкою: мене звати Юра, я музикант. Тут-то Путін і заспокоївся: а, це інтелігентський бунт, особистий і символічний! Ну тоді добре, тоді живи.
Чому живи? Бо так можна, це безпечно. Що зробить одна людина? А обʼєднуватись, задіювати низи або еліти - НЕ МОЖНА. Тоді вбʼють, як Навального. Адже в Росії інтелігенція, прошарочок між елітою і «народом», виконує дуже важливу функцію, без якої бунт завідомо не може бути ефективним. А саме: осмислити, розказати, всіх скликати і показати елітній групі якийсь продукт, на якому вона може зібрати народ.
Я не буду торкатися третього різновиду - бунту політичних еліт. Бо сам факт створення клану, групи, що типово для еліт - вже є свого роду заколотом, просто пасивним. Елітні групи весь час знаходяться у стані прихованого бунту, шукаючи поживи навколо і маючи претензії на частку влади в країні - та бажання її збільшити. Бачачи незадоволений народ та чуючи бухтіння інтелігенції, вони відчувають запах крові, і готуються до стрибка на лідера. Але якщо не бачать - сидять тихо, дуже тихо.
І на останок розбір бунту, що відбувся всього 2 роки тому. Це був заколот Прігожина. Цей зухвалий кухар заварив кашу не лише на тому, що у нього були війська (і, отже, він був частиною еліти). Цього недостатньо. Він весь час щось проповідував, виконуючи тим самим функцію інтелігенції. І коли у 2022 році він почав проповідувати «Ми не туди воюємо, треба щось міняти», то в цей момент він створив символічні підстави для реального бунту. Чому ж Прігожин повернув і не пішов на Москву? Бо кількості його акцій серед інтелігенції було недостатньо, аби Москва зустріла його оплесками. А в мовчазну Москву він заходити побоявся, порахувавши (можливо, помилково), що його бійців недостатньо для такої авантюри. Це точно була помилка, бо в результаті його дуже швидко ліквідували. Але сама відсутність у Прігожина впевненості у своїх діях, брак «символічного капіталу», як на мене, стали червоними прапорцями для цього вовка.
Підсумуємо:
1. Низовий бунт - безглуздий і безпощадний. Приклад: спалах біля ларьку, бо нема горілки, учасники побили ментів. Повний нуль з точки зору потенціалу змін.
2. Бунт інтелігенції - особистий та символічний. Приклад: надів жовту футболку та блакитні брюки на нараду, відверто сказав представнику уряду «Так не можна!», постояв в одиночному пікеті на вокзалі. З точки зору потенціалу змін - якась безкінечно мала величина, але хоч створює засади на майбутнє, змушуючи задуматись інших інтелігентів «Треба не так. А як?».
3. Бунт еліт - постійний і прихований. Приклад: таємна зустріч в бані, обговорення, що деякий інший клан забагато собі дозволяє, і треба його спустити на землю, що б там собі не думав «великий лідер». Без інтелігенції та низів такий бунт залишиться прихованим. Є шанс зміни політики згори в разі зміни влади, але з високою імовірністю зміни будуть косметичними.
4. Успішний бунт: інтелігенція поставила на потік символічні бунти; ті стали вже не особистими а колективними; низи та еліти приєднуються; влада в шоці і розпачі, потенціал змін високий. В цьому сценарії низи (мʼязи), інтелігенція (нерви) та еліти (мозкові центри прийняття рішень) діють спільно. Весь організм суспільства починає рухатись в інший бік.
Зараз імовірність бунту в Росії зростає. Про це свідчить дуже важливий факт: російський режим намагається заборонити ПОШУК В ІНТЕРНЕТІ. А при цьому пошук краще, ніж соціологія, показує реальні настрої соціальних груп і тенденції. Так от, тенденції невтішні. Інтелігенція не дуже задоволена та намагається щось формулювати. Низи поступово біднішають і готові розвішувати вуха. В основному ведуться на пропаганду національної ворожнечі. По Росії, як гриби, ростуть чорносотенні рухи та організації. Поки під егідою ФСБ, а там час покаже. Є низка спостережень, які свідчать про зростання цього «бунтівного потенціалу», але це вже окрема тема. Це не знімає з еліт роботу по організації бунту: без них нічого не вийде (кому цікаво, як це робиться - читайте книжку Едварда Люттвака «Державний переворот»). Але умови стають все кращими. І інтервʼю Пугачової - просто один з симптомів того, що в кишенях Кремля тануть не лише золотовалютні резерви, а ще і символічний капітал, на якому вони теж тримаються.
