На початку XIV століття Англією правив Едуард ІІ Плантагенет. Король був так собі - шотландці відвоювали незалежність, французи обкорнали володіння на континенті, піддані не любили, барони нарікали на фаворитів…
… власне, через фаворитів він і потерпів.
Спочатку був друг дитинства Пірс Гавестон. Друг настільки близький, що барони запідозрили недобре, і про всяк випадок скоротили фаворита на голову.
Але король увійшов у смак.
Наступним фаворитом був Гью Диспенсер - з усім сімейством, інтереси якого підмінили для короля інтереси Англії. Тут теж не обійшлося без чуток про нетрадиційні стосунки.
Після кількох повстань і невдалих воєн король так набрид підданим і парламенту, що його змусили відректись на користь сина. Фаворита стратили.
А короля, оскільки він не заспокоювався і підбурював прибічників, зрештою також умертвили.
Як написано в одному з літописів, «у спосіб, яким грішив».
Про правдивість подробиць історики сперечаються. Але погоджуються, що король-любитель фаворитів зрештою зміг обʼєднати проти себе більшість англійців.
У протистоянні з ним виникли і зміцнили чимало традицій англійського парламентаризму…
