4 січня 1958 року після 92 днів перебування у космосі увійшов в атмосферу і згорів перший штучний супутник Землі «Спутник-1». Цим супутником неабияк пишалася радянська пропаганда, підкреслюючи, що він перший у світі, а отже радянська наука і техніка далеко обігнала американську. Але чи так це?
Наукового значення СП-1 (рос. Спутник простейший первый) практично не мав. При масі 83,6 кг він мав всередині лише 2 передавачі, які видавали сигнал «біп-біп-біп» на двох частотах, щоб кожен радіоаматор міг його прийняти, і вентилятор, який цей передавач охолоджував. Решта 50 кіло корисного навантаження - акумуляторні батареї.
Через 21 день, після того як вони розрядилися, передавачі припинили роботу. А ще через 71 день СП-1 зійшов з орбіти й згорів у щільних шарах атмосфери.
США запустили свій перший супутник менш ніж через три місяці після радянського. Вони б і раніше впоралися, але завадило суперництво між армією і флотом. Армійський «Експлорер» вирішено було запускати після «флотського» супутника «Авангард». На жаль, ракета-носій останнього зазнала аварії і лише після цього Вернер фон Браун отримав дозвіл на підготовку до запуску «Експлорера».
На відміну від радянського СП-1 «Експлорер» був у десять(!) разів легший (якщо не брати до уваги масу порожньої 4 ступені розгінного блоку, яка не відділялася - потренби на те не було). На відміну від радянського супутника маса ртутних батарей на ньому була лише 40% від загальної. Це дозволило набити його серйозною апаратурою - крім радіопередавача «Експлорер» мав лічильник Гейгера, датчик метеорних часток тощо.
«Експлорер» завдяки надсучасним технологіям пропрацював до 23 травня 1958 року, тобто 111 діб, а на орбіті залишався 12 років. Він допоміг зробити важливі наукові відкриття, зокрема радіаційних поясів навколо Землі і в дослідженні «сонячного вітру».
Не завжди видима першість є свідченням більшої прогресивності. СРСР будь що прагнув бути першим, аби показати усім свою велич. США ж нікуди не гнали, незважаючи на нещадну критику журналістів. А ще США на відміну від СРСР ніколи зі своїх космічних програм не робили таємниці, заздалегідь оголошуючи про свої плани у пресі. Це давло радянській стороні можливість створювати свою «першість», яка таким чином була звичайними понтами, туфтою. Але...
Але ці понти (як і запуск Гагаріна на 24 дні раніше за американця Алана шепарда - про це якось іншим разом) мало не зіграли злий жарт з СРСР та Європою під час «Карибської кризи» у жовтні 1962 року.
Бо американські генерали, вражені радянськими космічними понтами, вважали, що СРСР має величезну перевагу в ракетній техніці, в т. ч. міжконтинентальних балістичних ракетах. Цьому переконанню сприяли й понти шалапутного Хрущова, який кричав з трибуни ООН «Ми вас поховаємо» та «Ми печемо ракетя як сосиски». Тому американськы генерали наполягали на превентивному ядерному удару по СРСР.
Насправді ж СРСР тоді не мав МБР, які б могли досягти території США (крім гігантської ракети, якою запускали супутник, собак і Гагаріна, яка не мала жодного воєнного значенн) і таким чином американці гарантовано знищували СРСР, а СРСР хіба що гарантовано знищував Європу ракетами середньої дальності.
Так що понти, блеф і туфта іноді можуть призвести до страшних наслідків. Це треба б знати нинішнім московським любителям туфти, блефу і понтів, які перманентно лякають світ своїми "вундервафлями".
Отака от історія.
