Повідомляють про таємні перемовини американських відставних діячів з росіянами, зокрема з підсанкційним Лавровим, — потенційним відповідачем у Міжнародному кримінальному суді. Офіційний Вашингтон, звісно, спростовує свою причетність, мовляв, балакати нікому не заборонено. Але не думаю, що європейський експерт Чарльз Купчан чи русознавець Томас Грем, а особливо ще чинний президент Ради з міжнародних відносин Річард Хаас діяли на свій страх і ризик, не проконсультувавшись перед тим з чиновниками Білого дому.
Зрештою, питання не в тому, що хтось з кимось про щось говорить. Питання, як завжди, у площині моралі. Реальна політика, звісно, далека від пафосних декларацій, однак провадити консультації з воєнними злочинцями або ж тими, хто спонсорує терористичний путінський режим, як на мене, недопустимо.
Хоча, виходячи з актуальних трендів, американці змушені шукати будь-яку можливість для реалізації мертвонародженої концепції завершення російсько-української війни. Вона полягає у тому, аби забезпечити перемогу України, та водночас запобігти розпаду Російської Федерації. Я розумію глибину "занепокоєння", яке інфікувало вашингтонську адміністрацію, через потенційну ситуацію, коли на теренах ядерної держави постане казна-що, коли там вируватимуть війни всіх зі всіма.
Але, по-перше, не думаю, що у США не знайдеться інструментів для того, аби нівелювати потенційні ядерні ризики, тим паче далеко від
власних кордонів. По-друге, колапс імперії – безальтернативний, бо вже нині бачимо хаотичні рухи окремих політичних, військових, бізнесових середовищ, регіональних еліт,
реальну некерованість монстром, де ось так, зопалу, можуть влаштовувати марш-кидки на Москву. А, по-третє, кому-кому як не сьогоднішньому господарю Білого дому знати, що
готувати "котлети по-київськи" – справа філістерів і, далебі, не лідерів… А Байденові таки розходиться на тому, щоб не бути першим і утримати реноме лідера, яке досі вважалося майже
залізобетонним.
До слова, як на мене, кулуарні та залаштункові танці американської адміністрації почасти спровоковані саме бажанням дідуся Джо бути першим у всьому. Експерти вже зауважили певні тертя між Вашингтоном та Лондоном, яке, зокрема, позначилося на виборі кандидатури майбутнього генсека НАТО.
Америка вбачає у Великій Британії реального суперника на європейському терені, а радикальні порухи Даунінг-стріт у справі підтримки України (зокрема, у "літаковій коаліції" чи наданні далекобійної зброї) без погодження з Білим домом неабияк дратують тамтешніх мешканців.
"Велика битва" за Європу (і Україну), яка розгортається у владних офісах найбільших світових потуг, спричинила й підхід до формалізації членства Києва у НАТО. Розумію, що у Вільнюсі Київ не отримає запрошення до Альянсу, розумію, що чергова декларація про гарантії безпеки, попри двосторонні угоди, підписані з окремими членами блоку, навряд чи відповідатимуть нашим амбіціям.
Але останніми днями пролунала
цікава версія, що ці двосторонні угоди можуть фіналізуватися несподіванкою: США у Вільнюсі можуть надати Україні статус особливого союзника поза НАТО.
Ясно, що Києву буде не з руки відмовитися від цієї пропозиції, зваживши на категоричні заяви Байдена про те, що Україна не готова стати членом Альянсу. Тим паче маючи за приклад досвід Ізраїлю, Тайваню, Японії, які безпеково та економічно користають з такого формату відносин. Вашингтон же, таким чином, знайде аргумент на постійні російські нарікання про "НАТО у ворот".
Але є кілька дуже неоднозначних нюансів. Хоча статус особливого союзника й не забороняє участі тієї чи іншої країни в оборонних
союзах або коаліціях (наприклад, Бразилії цей статус не шкодить бути у БРІКС), але для України, здається, він стане шлагбаумом для натовських перспектив. Принаймні, маю таку
думку. Гадаю також, що схожі проблеми виникнуть і з майбутнім членством України в ЄС, оскільки – дружба дружбою, — але конкуренція Штатів і Унії таки присутня. До того ж досі
жодна європейська держава не отримувала статусу особливого союзника США, — це країни Латинської Америки, кілька африканських, Близький і Далекий схід, Індонезія, Австралія…
Що ж, за тиждень дізнаємося більше.
