Віртуальна зустріч дипрадників, на жаль, підтвердила скептичні очікування.
Безумовно, позитивним моментом стала активна позиція української делегації (включаючи комунікаційну складову) у протидії спробам Росії зняти з себе відповідальність за триваючу агресію проти нашої держави на Донбасі. Це важливий сигнал для міжнародної спільноти про «червоні лінії», які Україна в жодному разі не готова перетнути. Водночас, інші підсумки зустрічі є симптоматичними.
1 - Росія тягнутиме час і шантажуватиме Україну. Москва відчуває, що зараз «на коні», адже всі карти на дипломатичному полі ніби складаються найкраще для неї. Попереду ще саміт з Байденом, де Росія буде обґрунтовувати свій життєвий інтерес щодо України, а Білий дім продовжує «дути на холодне» у відносинах з Кремлем, намагаючись вивести їх у стабільне та передбачуване русло.
2- Якщо на попередньому етапі Росія погодилася на режим припинення вогню (навіть в його умовній формі) у якості авансу президенту Зеленському, розраховуючи на поступки України, то зараз Москва зробила ставку на кардинально інший сценарій. Тепер Кремль очікує на «авансові» поступки України, перш ніж буде відновлений хоча б якийсь режим тиші. Вчорашнє засідання засвідчило, що пріоритети Росії не змінилися - це зняття відповідальності з Москви за агресію, нав’язування прямого діалогу між Києвом та Донецьком/Луганськом, зміна кваліфікаціі конфлікту і далі переформатування переговорного процесу (виведення ТКГ на перший і основний план).
3 - Росія діятиме далі традиційно - влаштовуватиме нові провокації, снайперські обстріли, далі розвиватиме військову інфраструктуру на окупованих територіях і безпосередньо біля кордонів з Україною. Тобто зростатиме безпековий виклик.
4 - Закріплюється попередня тенденція, коли весь порядок денний зводиться виключно до відновлення режиму тиші. Кремль знайшов «ахіллесову п’яту» Зеленського і буде її активно і професійно використовувати у власних стратегічних цілях.
5 - Паралельно варто очікувати активізацію дипломатичного прикриття російської агресії. У хід підуть традиційні штампи для обвинувачення України, нав’язування їй ярлика держави, що не відбулася, яка розділена внутрішніми протиріччями, і яка не здатна імплементувати досягнуті домовленості. Така робота вже фактично ведеться. На це, на фоні новин про добудову ПП2, Женевського саміту, закликів Макрона переглянути санкційну політику, накладається нова пропагандистська хвиля, яка мала б переконати українців, що їх зрадили на Заході. При цьому Банкова не поспішає нейтралізовувати цю хвилю, а інколи і активно їй підіграє, хизуючись необдуманими кроками у порушення домовленостей із західними партнерами.
6 - Далі, в кращому випадку, на нас чекає довга позиційна дипломатична тяганина (якщо не відбудеться якась кардинальна зміна). У цих умовах критично важливо не допустити ситуації, коли б, з огляду на загальний настрій рухатися в напрямку стабілізації конфронтації з Москвою, Росії вдалося нав’язати свою концепцію врегулювання і Україна опинилася б під тиском партнерів.
Керівництву держави варто досить уважно проаналізувати нинішню ситуацію, яка несе в собі чимало ризиків для нашої держави. Подальша тактика мала би включати щонайменше три елементи - внутрішня консолідація проєвропейських політичних сил; добросовісне прискорене проведення реформ з метою відновлення довіри і поглиблення діалогу з партнерами для артикулювання українських інтересів і координації спільної позиції щодо агресивної політики РФ.
