Просто зараз ми спостерігали спалах погромів, які відбулися на території Франції, а також у деяких сусідніх країнах, і з цього приводу я маю кілька міркувань, що лежать поза звичайним контекстом. Справа в тому, що щось подібне я спостерігав на власні очі спочатку в Парижі, в районі 1 травня 2018 року, а потім через кілька років також особисто спостерігав те ж саме, але воно отримало власну назву «Жовті жилети».
Навіть довелося особисто поспілкуватися з представниками помірної частини учасників цього перформансу. І якби до всього цього особисто не брав участі у двох Майданах, то, напевно, міг би плюнути на цю тему, бо все це – далеко, а у нас – війна. Але зв’язок між цими подіями є просто тому, що ініціюється все це з одного, добре відомого місця. Але про все – по черзі.
Напевно, законодавство Франції сформувало спосіб думок та поведінкові шаблони настільки суворо, що з незвички це викликає не те що подив, а дослідницький інтерес.
Нинішнє покоління простих французів мені нагадує коней у каретах, яким встановлювали шори, щоб ті не бачили нічого навколо і поводилися так, як цього бажає кучер. У них на очах можуть грабувати, ґвалтувати і вбивати, але реакції не буде жодної. Вони або пройдуть повз, або зроблять вигляд, що нічого не бачать, або їх це не стосується.
Запитував французів, чому так, на це вони з подивом відповідають, мовляв, для реакції є поліція, яка за це й отримує гроші, а їх це не стосується. Здивування ж було в тому сенсі, що в мене в принципі виникло таке запитання. Тобто вони, напевно, вважають, що якщо я його ставлю, то в тих місцях, де я живу, все це відбувається дещо інакше.
Але тут треба зауважити, що явища, які тут розглядаються, мають саме такий вигляд не тільки тому, що хтось коїть беззаконня, а й тому, що суспільство в широкому розумінні цього слова індиферентне до цього.
Агресивна сторона з самого початку розраховує на те, що їй не дадуть відсічі досить довгий час, причому відсічі від простих людей вони не чекають точно, а поліція, яка навіть прибула на місце, певний час клеїтиме дурня і почне діяти тільки після того, як її буде досить багато і вона отримає прямий наказ на дію.
Це – передбачувано, і агресивна сторона це чудово розуміє, що дає їй приблизний хронометраж, у який треба вкластися, щоб не мати неприємностей.
Вона ж, ця агресивна сторона, стає у ступор, якщо стикається з ситуацією, коли можлива швидка і не менша або навіть жорсткіша відсіч. Вони точно знають, що на таке в принципі можна нарватися, але не від французів, а від іноземців, які з якоїсь причини опинилися у Франції. Мені довелося кілька разів опинитися в такій ситуації, і агресор практично миттєво розуміє, що перед ним – не француз і що звичайний сценарій тут не працюватиме, а тому – краще дати задню та обрати собі звичних жертв.
Усе це до того, що така агресія неможлива без мовчазної згоди суспільства, а там вона, безумовно, є. У людей 80 років немає реальних і жорстких проблем, і тому вони занурюються в якісь внутрішні, часто – вигадані проблеми, а коли відбувається ось такий брутальний злам шаблону, вони просто роблять ротом, як риби, і впадають у ступор. Гадаю, якби просто сьогодні лапті забезпечили Франції десяту частину того, що вивозимо ми, вони б капітулювали практично миттєво. І такий стан справ вони вважають нормальним.
Але повернімося до власне протестів.
Кожен може самостійно знайти гасла, висунуті протестувальниками, і вони виявляться приблизно такими, які були і минулого, і позаминулого разу. Причому найчастіше це вимоги соціального характеру попри те, що соціалка там така, що навіть Штатам таке не снилося.
Наприклад, як вам щорічна відпустка 50 днів, коли її розбивають на чотири частини впродовж року?
Або як вам право обирати, скільки днів на тиждень ви погоджуєтеся працювати? Так, оплата вашої праці буде залежати від кількості днів, але вас ніхто не змусить працювати п’ять днів на тиждень, якщо ви погоджуєтесь на три.
Цей список можна продовжувати до нескінченності, але справа тут не в цьому.
Ці умови виникли не вчора і не позавчора, а протести почалися саме зараз і одночасно – у всіх великих містах. Одне тільки це вже вказує на те, що є якийсь диригент, який і запускає всю цю вакханалію.
Спілкуючись із «жилетами», я якось поставив просте запитання про те, що якщо ви так вирішили висловити своє «фе» владі, то навіщо ви спалюєте автомобілі простих людей, грабуєте і спалюєте магазини та ресторани? На це була проста відповідь:
це – не ми.
Ба більше, я вірю тому, хто це казав, бо він був старший за мене і обіймав якісь пости в мерії. Імовірність того, що він буде палити буланжері або цупити сорочки з магазину, прямує до нуля.
Звідси виникає настільки банальне запитання, що його ніхто не ставить і, відповідно – не шукає відповіді. А виглядає воно так: що саме роблять протестувальники? Просто згадаймо наші протести на Майдані. Згадали?
Так от, із тим, що відбувається у Франції, наші протести не мають нічого спільного. Мізерна частина публіки щось там пише на своїх плакатах і не виконує жодних активних дій. Такі люди, як мій співрозмовник, пройшлися б вулицями і пішли додому, але ці заходи запам’ятовуються зовсім іншим, а саме тим, що виконує більша частина публіки, яка не має жодних транспарантів, зате має біти, балаклави та великі господарські сумки.
За великим рахунком, основною ударною силою є молодь, яка сіє хаос. Саме вони палять і трощать. Причому самі вони не тягнуть здобич із магазинів та інших закладів, а просто розкривають їх. Очевидно, їм добре заплатили саме за хаос, і відволікатися на мародерство їм немає резону.
Що характерно, ударна частина протестів – добре організована і явно має початкові навички тактики ведення подібних дій. Вони діють упевнено і швидко, а коли з’являється поліція, на місці залишається розпалений натовп, а бойовики вже рухаються в іншому напрямку, не вступаючи у фізичний контакт із поліцією.
У Парижі таке не дуже добре помітно, а в менших містах, як наприклад, у Бордо або в містах Нормандії чи Пікардії, таке помітно для очей місцевих жителів. У відносно невеликих населених пунктах люди перед очима і хоча б в обличчя знають один одного. І ось коли починаються такі події, агресивне вістря «протестувальників» складається явно не з місцевої публіки. А це означає, що ударні групи роз’їхалися по регіонах заздалегідь і знали, коли треба виступати. Подальші дії вже відбуваються відповідно до того, наскільки вдалося розкачати місцеву публіку. Десь процес пішов швидше, і ось уже вулиці палають, а магазини та ресторани винесено під нуль, а десь таке не вдалося, і в результаті обійшлося без погромів та кровопролиття.
І про погроми.
Цього разу надто багато хто помітив, що ця ошаленіла публіка якимось дивним чином не проявила себе на халяльних ресторанчиках чи магазинах, які належать відповідним мігрантам. Ба більше, ніколи у зведенні побоїщ у Парижі не фігурує район Сен-Дені – північна околиця, неподалік від знаменитого стадіону Стад де Франс. Цей район вважається мусульманським гетто. І справді, вийшовши з однойменного метро, ви, швидше за все, довго не побачите французького обличчя. Так от, там взагалі не буває жодних погромів. І навпаки, будь-які заклади, так чи інакше пов’язані з Ізраїлем чи євреями, обов’язково матимуть проблеми.
Словом, про це можна писати нескінченно, але фактично це – добре продумані, організовані і, безумовно, оплачені акції. Починають їх вуличні бійці, а потім підключаються мародери, які тільки й чекають подібного приводу.
Ну, а телепні зі своїми плакатиками виступають у ролі корисних ідіотів, які надають прикриття цій спеціальній операції.
Це – елементи війни, і ставитись до цього треба як до війни. В іншому випадку все це призведе до стадного бажання міцної руки, яка повинна навести порядок. А, між іншим, зовсім небагато часу залишилося до столітнього ювілею з того моменту, коли в Німеччині таки отримали міцну руку…
Anti-colorados
