Підсумки засідання найвищої державної ради Союзної держави, яке цього разу пройшло у віртуальному режимі – Володимир Путін був у окупованому Севастополі, а Олександр Лукашенко у Мінську – спостерігачі коментують дуже по-різному. Хтось говорить про утиски для державного суверенітету Білорусі, про її «повзучу анексію» сусідньою Росією. А хтось доводить, що взагалі не сталося нічого суттєвого. Так, горезвісні «інтеграційні карти» нарешті узгоджені.
Однак формулювання майбутніх інтеграційних процесів, як і до їхнього узгодження, виглядають декларативними, немає жодних визначених термінів, жодних наднаціональних інституцій, жодної єдиної валюти. Адже у Росії постійно – можна сказати, протягом десятиліть – говорять саме про таку інтеграцію.
Паралель, яку не так вже й складно помітити – це Абхазія. У цій самопроголошеній республіці, незалежність якої від Грузії Росія визнала в односторонньому порядку після російсько-грузинської війни серпня 2008 року, демократії більше, ніж у Росії та Білорусі. Її мешканці двічі відмовляли у довірі політику, якого відверто підтримував Кремль і який фотографувався з Володимиром Путіним – Раулю Хаджимбі.
Хаджимба – колишній кадровий співробітник КДБ СРСР. У далекому 2005 році він програв президентські вибори популярному в Абхазії Сергію Багапшу й жодні зусилля Кремля – аж до «мандаринової блокади» республіки – не змусили виборців змінити свою думку. А коли Кремль неймовірними зусиллями продавив обрання Хаджимби президентом у 2014 році – одразу розпочалися зустрічі з Путіним та підписання «інтеграційних карт» по-абхазьки – його політична кар’єра завершилася крахом.
Кремль зосередився на посиленні своєї військової присутності в Білорусі
Після переобрання на другий термін Верховний суд Абхазії не затвердив підсумки виборів, і Хаджимбі довелося відмовитися від влади. Кремль з цим погодився. Але, з іншого боку, на цей момент збройні сили самопроголошеної республіки були інкорпоровані до складу Збройних сил Росії. Це саме те, навіщо Росії був потрібен Хаджимба на чолі Абхазії: він підписав з Путіним договір про союзництво та стратегічне партнерство, який передбачає створення об’єднаних збройних сил. Аналогічну угоду Москва підписала і з самопроголошеною Південною Осетією. І турбуватися про владу тепер ні до чого: якщо на території республік перебувають збройні сили, які підпорядковуються Путіну, а не президентам Абхазії та Південної Осетії, яка різниця, за кого там голосує виборець?
Матиме значення не те, хто у цій країні президент, а те, хто у цій країні верховний головнокомандувач
Лукашенка по суті підштовхують саме до такого варіанту розвитку подій. Кремль зосередився на посиленні своєї військової присутності в Білорусі. І якщо рано чи пізно Москва доб’ється від нього об’єднання збройних сил та силових структур, питання про владу в Білорусі буде вирішено без будь-яких виборів і матиме значення вже не те, хто у цій країні президент, а те, хто у цій країні верховний головнокомандувач. А цим головнокомандувачем, звісно, буде Володимир Путін.
