Перше. Обидва рейтингозалежні. Усі свої дії звіряють з рейтингами. Путіну попався народ, який хоче величі.
Стабільні дві тенденції в Росії для двох найбільших категорій стосовно відношення до світу:
- Умовно група нагло ведучих себе тагільських мужичков і їх жіночок, яких можна зустріти в Єгипті/Турції . Їх теза: «Ми канєшна бідні, але по морді можемо дати». Вони задоволені, коли Росія комусь-десь щось робить. Бажання величі работяги в Челябінську – як замануха.
- Умовна друга група «шамкаючі бабушкі». Ці впевнені, що світ протух, на Заході Ейропа, кругом вороги і НАТО, нормальних/російськомовних притісняють. І тому Росія має усіх спасти. А спасаючи – дать мерзотникам по зубам.
Путін розкусив, що від дій держави зростає особиста і групова САМООЦІНКА цих груп населення. «Як ми їх вжарили» (варіант: «як ми увесь світ/рускаязичних зараз спасли від тої мерзоти»).
Відповідно до цього Путін і діє.
І свої дії звіряє не з гнилою інтелігенцією. А з найбільшими групами населення.
Які дадуть електоральний результат.
Так само і Зеленський.
Він рейтингозалежний. Але він звіряє свої дії з людьми, якими можна зманіпулювати, даючи картинку.
У яких ментальне бажання мати у владі свого хлопця. А цей пацанчік їм, як своїм - насипе багато халяви.
І накаже багатих. А краще і просто успішних. Чи тих, хто «Сватами» гидує і показує цим свою зверхність.
Таким треба кіношку. І він використовує свій давнішній образ щирого і свого хлопця.
Але у нього біда.
Можливих сценаріїв для кіношок – все менше. Ну навіть ви ж з улюбленим актором не будете дивитись кіно тричі підряд.
Актор має бути один, але фільми різні. Раніше був: турборежим. Потім фільм про боротьбу з КОВІД19.
Тільки но завершився сезон про патріотизм. І пішли перші серії сезону «Боротьба з олігархами».
І ось біда-бідушка. На осінь потрібен новий серіал. А життя готує реальність: збільшення цін на тарифи і ціни на все.
Тут треба страшне кіно.
Комедії не пройдуть.
Друге, що робить схожими Путіна і Зеленського – це манія величі. У обох наполеонівський зріст, але відсутність його талантів.
Вони дійсно маніакально вірять у свою місію.
Путін – у свою місію «сабіратєля зємлі рускай». Росія в межах СССР – ось що він має встигнути зробити.
І тут вдало накладується мрія Путіна на «чаянья» великої частини етнічних рускіх. Співпало.
А ще особисте – він потребує визнання. Його величі. Щоб усі боялись, щоб не насміхались.
І у Зеленського така ж манічка. Ну дома добре.
Слуги вправно роблять декорації.
Усі називають Найвеличнішим. А ось на Заході – ні. Крізь зуби говорять.
А хтось підморгує: як на піаніно гралося?
А воно і дома не всі вклоняються. У Путіна хоч дома всі розуміються на диференціації штанів.
А тут то згадують про корпоративи молодості. То просто народ гидує. І насміхається. А Зеленський все ж мріє стати якщо не Путіним, то хоча б бацькай.
Третє, що об’єднує обох персонажів – це нове. Це досвід казахських подій. Тут навіть тупому має стати зрозуміло.
Весь світ зараз крихкий.
Та насправді він таким і був завжди.
Але зараз показало: здетонувати може будь-який привід.
От просто будь-що.
Не спрогнозуєш. Наіймовірніше – або стрибки цін, або бєспрєдєл влади.
І все рушиться, як картковий будинок. І усі розуміють, що король голий.
Тільки у Путіна тут бонус. У нього підгодовані силовики. Які на «фас» - стрілятимуть.
А у нас – ні.
І ще одна відмінність.
У Зеленського в Офісі президента кілька кротів. Вони запропонують Володимиру Олександровичу перейти червону лінію і почати тут «по бєспрєдєлу».
Путіну це дуже потрібно, щоб створити нове вікно можливостей для здійснення свої мрії.
Для цього йому треба зробити усе так, щоб Володі не стало куди тікати.
Я бт радив Володимиру Олександровичу почати переговори з ким там треба.
Про право на тиху втечу і вихід на пенсію.
Але ж гадство, Єрмак йому мій блог не покаже.
А скаже, всьо чікі-пікі – шеф.
І порадить зробити якусь запрєдєльну фігню.
