"Роль" - Гліб Бабіч

"Роль" - Гліб Бабіч

Готово - карантин продовжений, а НС накрив всю країну.

В принципі - заголовок правильних заходів.
Інфопривід ти відпрацював, і можеш закритися в кабінеті, і відпочити від цього божевільного цирку, де чорт тебе смикнув грати головну роль.
Поки твій офіс знову бігає в паніці, висмоктуючи з пальця новий сюжет для твого наступного «ролика».

Поки «команда», яка нагадує оркестр набраний з глухих дупоруків, буде діяти - у тебе є час, який ти виграв. Так тобі здається.
Ну як «діяти» - робити ряд неузгоджених ідіотських дій, а правильні дії доводити до ідіотизму. Тому, що «ближні» впарюють тобі туфту, а кожен новий «кадр» - ще більш нікчемний. Тому, що ти вже токсичний, і лізти в твою команду згоден тільки шлак, авантюристи і повні мізераблі.
У тебе навіть ключовий нині міністр МОЗ, настільки мізерабль - що заблокував рятівні медичні поставки. Просто, щоб посадити на них свого щура, що до цього крав по-дрібному в супермаркетах. .
Тепер він просить ввести надзвичайний стан. Неначе це його врятує.
Вони всі просять. Нещодавно і ти думав, що це вдалий крок.
Тепер, здається, розумієш. Не врятує.

Ти вже в третій раз дивишся фільм «Зараження». Ти актор. Ти знаєш, що сценарій написаний так спеціально, і фарби згущені.
Але коли ти згадуєш, що сам породження сценарію придуркуватого фільму - по спині у тебе починає текти холодний піт. Тому, що Америка, навіть у фільмі - сильна, і сповнена діяльних людей, що приймають правильні рішення. На всіх рівнях.
А у тебе - ці.
Так, серед них ти не відчуваєш себе дурнем. Але ти вже знаєш, що вони ні на що не здатні.
Крім як робити з тебе повного дурня.

А ще ти боїшся померти. Дуже боїшся.
Хоч ти і обмежив спілкування до мінімуму - нікуди не дінешся.
А ці тварюки зовсім не думають про безпеку. Вони до останнього тинялися по переповненим курортам. Ходять по блядям і закритим вечіркам. Спілкуються чорти з ким.
А у тебе сім'я. Це для тебе головне.

Б**ь, як добре бути головою сім'ї. А не главою цього божевільного, непередбачуваного, неконтрольованого народу.
Як добре було, коли це було роллю. Якою чудовою була масовка на майданчику.
Та й потім, на передвиборних перегонах, і навіть в перші місяці - ти повірив, що різниці немає. Ти купався в любові і захопленні. Ти обіцяв, обіцяв, обіцяв - і тебе були готові обожнювати. А як дивилися на тебе і верещали від захвату когорти планктону зі смартфонами. І твої фанатичні шанувальниці у віці «бальзак+», з вічним вологим не**бом в очах.
Ти досі не можеш позбутися залежності ходити в закриті групи твого імені, і читати коментарі. Це заряджає. Правда, тепер ненадовго. Правда тепер навіть там з'являються і інші коментарі.
Народ виявився не тим. Особливо це стало відомо тепер. Коли «нові твої» змінили тактику, і почали тебе лякати, і говорити про жорсткі заходи і надзвичайний стан. Відкриваючи реальність. Розповідаючи про можливі параліч, дефолт, голодні бунти і погроми, які можуть трапитися, коли нездатність контролювати ситуацію, зірве її в кривавий галоп.
І про те, що про рейтинги вже можна не турбуватися, і забути про них, як про вчорашній день.
Тому, що у хаосу немає поняття рейтингів.
Вони перестаралися. Тому, що боявся ти і так. А тепер почав дещо розуміти.

Ніхто не врятує і не захистить.
Сильний силовий міністр каже «Не сци, я все повирішую!», і підбадьорливо посміхається.
Але вчора ти бачив кілька його роликів, де він вже грає твою роль. І ти боїшся, що «вирішить» він у разі чого не «що», а «кого».

Раніше ти вважав, що на тебе тиснуть. Виявляється, ти не знав, що таке «тиснуть».
Коли тобі довелося зібрати олігархів на «серйозну розмову». І роздати їм Україну.
Така собі, система «смотрящіх», як при Януковичі. Тільки тепер їх поменьше. І вони побільше.
От тільки «папа» своїх за горло тримав. І «дивилися» вони однозначно для нього.
А ці тебе на х** крутять. Вони з тебе вичавили максимум преференцій. Отримали офіційні вотчини. А коли вони візьмуть все, що хочуть - винуватим точно зроблять тебе.

І цей «новий твій» - тисне. З «мінськими» треба щось вирішувати. Виконувати дані обіцянки.
Ти-то думав, що тут прокотить так само як і з «електоратом». Пообіцяв і пообіцяв. До наступної обіцянки.
А ці відразу міцно схопили за язик, за горло і за яйця. І тиснуть. Тому, що є чим тиснути. Тому, що сів грати не з тими, і вляпався. Як блатні кажуть – «слово за слово». А якщо це, раптом, випливе - вже не відмажешся. Порвуть.
Як попередній примудрявся маневрувати, обводити навколо пальця, коли треба -дурити, а коли треба - посилати по матері?
Як ???

Тобі говорили - вірус все спише. Тобі говорили - вірус тобі на руку. А тепер так не здається.
Тепер все нагадує бомбу з фільму. Біжать секунди, є червоний і синій дріт - і треба вгадати.
Тільки у тебе все гірше. Який дріт не переріжеш - рвоне.

Тут тобі, нещодавно той, попередній, зі своїми (котрому ти «вирок») - запропонував допомогу. Ну, принаймні - перемир'я. Мовляв, поки цей довбаний вірус - поставимо все на паузу і займемося порятунком країни.
Умови поставив, зрозуміло. Типу, не здавай країну росії, не вганяй її в дефолт, не даруй бабусі Приват, не спусти в рулетку землю. Загалом, звичний барижний набір.
І давай, кажуть, будемо працювати. Підключимо всі ресурси, і сили.
Ти б і радий все це відсунути. Але ж винен всім. Обіцяв усім. І кожен в руках мотузку тримає. Що веде до твоїх рук і горла.
Тому, запилив відосік у відповідь. І назвав їх мародерами.
У хайпі звинуватив. Ти, людина-хайп. Котрий щодня живе завдяки хайпу.
А потім тремтів від адреналінової атаки і і витирав піт. Як завжди, коли тобі страшно, і ти від страху хочеш бути грізним цезарем - але завжди схожий на жалюгідного шістку-гопника.

Так, ти їх ненавидиш. І його. І порохоботів. І не порохоботов, яким чомусь так свербить з приводу своєї країни. Неначе це вони президенти, а не ти.
А вони знизали плечима, і почали робити справу без тебе. Як завжди. З десятками тисяч тих, кому не все одно.

Сьогодні вночі тобі наснилося, що за тобою прийшов натовп. Ні, не майдан. Ні, не військових і ветерани з маршу.
Натовп. Звичайний народ. Нарід. Твій виборець.
Який не звинувачує в своїх хворобах коронавірус. І в тому, що закінчилася їжа - економічну кризу.
У нього винен - ти. І пізно на щось погоджуватися. У них взагалі немає ніяких вимог.
Їм потрібно, щоб хтось здох за те, що вони страждають. Тобто ти. Тобто так само, як ти обіцяв їм когось посадити - щоб їм подобалося.
Зараз тебе розірвуть - тому, що дуже хочеться. І тому, що їм страшно.
А ти - в головній ролі. І ти обіцяв.

Фух. Сон.
І це був перший раз, коли ти майже зі сльозами розчулення згадав ненависного, але осудного Пороха, порохоботов і іже з ними. Тому, що побачив шматочок можливого майбутнього.
І майже задумався. І щось майже зрозумів.
Але тобі треба було вставати, і знімати черговий відосік для народу, у якого ще не закінчилися продукти, гроші і терпіння.

І тільки два безглуздих слова крутилися весь день в голові.
«Зістрибнути з поїзда ...»

Гліб Бабіч


Loading...