Мур з колючим дротом, вертухаями, Симоньян з Мєдвєдєвим і зомбі-росіянами. Всередині – ікона Путіна. Саме він є нескінченно стиснутим гравітаційним полем, в якому, здавалось би, зникає неперервна геометрія простору часу.
«Всі відомі закони, звичаї, історична памʼять, відомі людству, тут не діють. СВО – не війна, а «законне історичне розширення». Геноцид українців – лише «денацифікація нацистів». Українська держава не відбулася, тому її немає бути. Українського народу немає. Вони, молодші росіяни, – малороси, і зобовʼязані стати підданими Кремля. Ніякого миру, лише капітуляція. Жодних переговорів зі статутом ООН, який не враховує «реальність на землі».
Марія Захарова. Можливо й твереза. У відповідь на мирний план президента Зеленського з трьох пунктів. Не подавши й знаку про надтаємні перемовини в «режимі онлайн і офлайн».
Маючи ядерну зброю, Путін вважає, що він грає білими у шаховій партії із всім сукупним Заходом та його союзниками. Не дивлячись на вже четверте випробування ракети «Сармат» на космодромі «Плісецьк». Американські супутники показали величезну воронку і сліди масштабної пожежі від вибуху МБР РС-28.
В 22 році Путін поставив їх на озброєння у війська. На ній стоять високоточні маневруючі гіперзвукові боєголовки Ю-71, які є частиною стратегії «глобального удару».
Путіну не вдасться гарантовано створити й запустити у виробництво суто російську МБР. «Сармат» у більшості повторює «Воєводу», МБР Р-36М, розроблену КБ «Южное» в нинішньому Дніпрі.
Саме на нього сьогодні направлені основні ракетно-дронові російські удари. НАТО іменували цю жахливу ракету SS-18 «Satan» – «Сатана». Їй не було рівних. При довжині 34 метри й стартовій вазі 220 тонн, вона несла 14-16 бойових блоків у 8,8 тонни на 11-16 тисяч кілометрів. В 70-х роках разом з Янгелем, Уткіним її розробляв Кучма.
За два роки випробувань, з 73 по 75, і контрольованого ядерного підриву шахти з неї на Семипалатинському полігоні, жодних серйозних аварій і відомих пусків не було.
Україна до цього часу зберігає технології виробництва Р-36М2 «Воєвода». Як мінімум до 2014 року українські спеціалісти із «Південмашу» щороку проводили регламентні та інші технологічні роботи «Воєводи», які на цей час мали 460 ядерних боєзарядів.
На 91-й рік в складі 43-ї ракетної армії Україна мала на озброєнні 176 міжконтинентальних ракетних комплексів, що загалом несли 1272 ядерних боєголовки: в Коломиї, Гайсині, Білокоровичах, Первомайську, Ромнах, Орджинікідзе та Луцьку.
130 ракет РС-18 «Стилет» SS-19 (по 6 ядерних боєголовок), РС-22 «Скальпель» SS-24 (по 10 боєголовок). На 1 червня 96 року під гарантії територіальної цілісності й недоторканності Будапештської угоди, під шаленим тиском Вашингтона, Україна передала Росії останню ядерну ракету.
Озброївши її «до зубів», Штати запустили небезпечний історичний цикл – створення неконтрольованого ядерного агресора, який в будь-яку мить міг запустити годинник «Судного дня».
Не треба себе обманювати, що Росія тоді йшла шляхом ледве не західної демократії. Саме в цей час вона топила в крові в першій Чеченській війні народ Ічкерії, втручалася у суверенітет Грузії, закінчивши збройний конфлікт в Придністровʼї створенням промосковського анклаву.
Спроба успішно запустити «Сармат», з враженням цілі на якійсь крайній точці Росії, треба сприймати, як чергову спробу ядерного тиску російського правителя.
Зараз, як ніколи, потрібна чітка і ясна стратегія Вашингтона. Не дивлячись на входження США в зону непередбачуваної політичної виборчої турбулентності, президенту Байдену прийдеться визначитись: якщо він хоче перемоги Гарріс, він не може залишити їй невизначеність у війні Росії з Україною і щодо Путіна персонально.
Попри те, що вона покинула комфортну зону політичного гламуру і готова стріляти, захищаючи свій життєвий простір, їй може не вдатися, як президенту, одночасно успішно діяти на протилежних фронтах внутрішньої й зовнішньої політики. До того ж невідомо, як довго президент Зеленський зможе підтримувати внутрішній баланс і необхідність спалювати у доменній печі війни найцінніші національні ресурси.
Путін все глибше рухається у створення мілітаризованої диктатури. Своєрідного воєнного фашизму. Україна – навпаки. Можливість централізувати владу президентом, посилювати авторитарну форму правління і вдосконалювати керовану демократію вкрай обмежена. Якщо й можлива.
І не тільки тому, що попри війну, стрімголов рухаючись в ЄС, він і уряд змушені постійно вдосконалювати інструменти плюралістичної демократії. Хоча й з обмеженнями, але в рамках внутрішнього і зовнішнього консенсусів.
Інакше фея Урсула не прилетить, добрий канцлер разом із французьким, британським, італійським, голландським, фінським, американським альянсом та разом з іншими союзниками не піднімуть слухавки, не запустять нові санкції проти агресора і не дадуть грошей.
В цих умовах президент Зеленський змушений грати в надзвичайно складну гру з багатьма невідомими. Орієнтуючись найбільше на свою інтуїцію, керуючись логікою виживання та законами боротьби. Не здатися, не програти, не відступити, не втратити. Шукаючи, балансуючи на канаті, шлях до перемоги.
