Ця війна закінчиться дуже неочікувано для росіян. Можливо й для когось з українців та європейців також, бо ось читаю, що пишуть умні люди стосовно кінця війни, кінця росії, хтось пише гарно, помпезно, хтось має сумніви, хтось нервує, хтось кінця й краю цієї біди не бачить, а я думаю про те, що у Бога, чи хто там на небі, українське почуття гумору, тому закінчення війни та кінець росії буде дуже неочікуваним.
От, як тільки ЗСУ зроблять якийсь яскравий бумбецебум по московії, як вийдемо на свої кордони та поновимо контроль над своєю територією, так ото на московії включиться режим «хто останній втече з росії – най виключе світло».
Я схиляюся до версії, що спочатку там буде дичайший бандитизм, бо оті усі «вагнера», як виживуть, повернуться додому разом з бажанням продовжити вбивати, грабувати, бажанням, яке буде помножене на зброю.
90- ті роки, з яких на росії теж зробили культ, бо якось людям забулося дефіцити та голод, а лише залишилося кіношне життя серіалу «Бригада», будуть здаватися уособленням тиші та культури, по зрівнянню з тими бандитами, що вже сформувалися на росії.
Здичавілі підлітки, які виховані на мілітарі пропаганді та культу «вагнера», будуть брати від життя усе, що погано чи гарно лежить, частіше перетворюючи світ скрепів на кроваве місиво.
Затуркані люди, що будуть боятися власної тіні та підкорятимуться будь якій силі. Хвороби, епідемії, дефіцит ліків та неякісна медицина вб’є навіть багатих росіян.
Приватні воєнні кампанії, що будуть у кожного олігарха, голови федерального округа чи міста.
Зростання корупції, криміналу, вбивств, пограбувань та етнічних конфліктів.
А потім тихе відповзання регіонів від центра й вигуки «я не я та хата не моя, ми не винні, нас заставили». Ота уся велич й мощі росії, які вже зараз тхнуть тліном та гниллю, розпадеться на умовне ніщо.
Вже вбачається тенденція закінчення війни через керований розподіл росії, коли кожен федеральний округ російської федерації заявить про самостійність, але це буде очікувано, бо до цього вже росію готує сам путін. Неочікувано буде, коли регіони, отримавши від центра умовну самостійність, тихою сапою заявлять про українство та дістануть з шаф вишиванки.
Чи можливо таке? Я думаю дослідити це більш розширено, бо ось дивлюся на патріотичних росіян, які шаленими темпами покидають росію, шукають шлюбу з іноземцями, особливо китайцями, народжують дітей в інших країнах, щоб діти набули громадянство по народженню, дивлюся, як російське прикордоння цікавиться новинами з України, обговорює їх, порівнює втрачене через дії кремля мирне життя, життя в умовах путінської росії та потихеньку дістає з шаф фото бабусь-дідів у вишиванках, порсається у родоводі й робить цікаві висновки.
Які? Ну, ось наприклад, мешканці Ростовської області, не згодні з тим, що російські пропагандисти називають українську владу «київський режим».
«Якщо в Україні Київський режим, то в нас Ростовський – коментують ростовчани українські новини, сформовані російською пропагандою, – бо ж в Україні владу вибирають, критикують, знімають, імпечмують, а в нас, що поставили, то поки не помре».
«Як це Київський режим, – питають ростовчани, – це що в них у кожній області свій «режим», як ви задовбали оцим усім, «режим» це коли влада захоплена, немає демократії, в них вибори були, а нас – ні, то вже б не патякали».
Цікаво, що більшість коментаторів фактично захищають українську сторону, людей дратує пропагандистський наратив про те, що в Україні тоталітарний, не законний, «режим хунти Зеленського». Згадують й про «хунту Порошенка», бо ж путін офіційно визнав вибори в Україні та підписав Мінські угоди, офіційно відзначивши, що визнає офіційну владу України. Тому потрошки, а вже вбачається, що по кремлівський пропаганді на росії йдуть великі тріщинки.
А чого заговорили про Україну? Ну, нагадаю, що Ростовська область, це прикордоння, що завжди, як й Луганщина та Донетчина з боку України, так й Ростовська, Курська, Бєлгородська області з боку росії були тісно пов’язані, як через соціум (це шлюби, родичі, міграція населення) так й через бізнес, бо росіяни завжди їздили в Україну до лікарів, на базари, у магазини. Звісно ж спостерігають. Звісно переживають де пройде лінія фронту. Якщо у 2014-му раділи війні, підтримували, то зараз вже страшно, бо ж «прилітає», бо ж концентрація російських військ в областях знищила там економіку, бізнес, аграрний сектор й продовжує нищити.
Тому Україну, її кроки, рішення, перемоги та поразки тут обговорюють дуже активно. Звісно ж є ті, хто досі вірить у «хунту», «фошиздів» й інші наративи російської пропаганди, але здебільшого тут згадують смак українських продуктів, обговорюють хамовитих донбасян-біженців, які вже дістали ростовчан своїм «абязаны», заздрять розвитку нашої країни та жахаються тому, що на них чекає.
Більшість родин у Ростовській області – це змішані родини (українка–росіянин, українець-росіянка) з майже чистих родин, це мусульманські. Ростовська область нелегально підпорядковується вірменській діаспорі, яка тут усім керує. Ще є ромська діаспора та барон, дагестанська, абхазька та курдська. Діаспори дуже великі, мають свою зброю та вплив на силові структури. Тут відсутня лише українська діаспора. Між собою ці діаспори не воюють, усі питання вирішується за зборах голів діаспор «батьків».
Ростовчани ненавидять ось цих сучасних «козаків», яких там теж називають «ряжені». Донські козаки не мають нічого спільного з цією ряженою спільнотою, найманців, п’яниць та наркоманів, що використовується владою для війни та приборкання місцян. Станиці, де ще залишилися донські козаки, та ця майже знищена сталіним культура, більш закриті від суспільства, маргінальні, це пов’язано з нелюбов’ю до чужинців, які завжди несли смерть та біду у станиці. Все інше, що має назву «козак», це вже ряжене, крашене, спотворене, бо ж росія завжди знищувал усі нації, етноси та культури, бо їм муляло те, що це корінне, має історію, а не ото, що вилізло з болот московських й квакає на увесь світ про велич.
Звісно ж виникає все більше конфліктів через війну, як з «вагнерами», що грабують область, так й з донбасянськими ополченцями, що грабують область. Дуже багато люди втратили через розміщення на полях військової техніки, а це аграрний край, тому це сприймається болісно.
Звісно ж, виникає розуміння, що після того, як Україна вигоне взаший російських окупантів та відновить контроль над кордоном, Ростовська область стане лінією фронта, з якої в Україну будуть здійснюватися набіги та обстріли, але й є розуміння, що все це не буде безкарним, тому люди розуміють й «обратку» й бачать, що отримала від війни Бєлгородська та Курська області.
Чому згадала знову за Ростовську область, то перейду до новин, бо ж красиве та цікаве.
Пан Президент, або ж, як пишуть на московських болотах «глава Киевского режима Зеленский», запровадив санкції проти чиновників Ростовської області, чим здійняв вий та гавкіт на болотах.
У списку санкцій опинилися заступники губернатора Ростовської області, серед яких: Віктор Гончаров, Володимир Окунєв, Ігор Сорокін, Вадим Артемов, Михайло Корнєєв та Артем Хохлов.
Також у переліку перебувають голови обласних управлінь ветеринарії Олександр Кругліков та Росспоживнагляду Євген Ковальов.
Усім тим, хто потрапив під гарячу руку «Киевского режима» заборонили в’їзд на територію України, підконтрольну «київському режиму», терміном на 50 років. Хоча треба було б одночасно з цим описати та конфіскувати їх майно.
Боже ж ти мій, скільки крику від чиновників Ростовської області й скільки сміху та підтримки від ростовчан, які не тільки підтримали рішення Президента України, а й вже третій день поспіль вносять свої пропозиції, кого б з «ростовського режиму» мала б покарати «київська хунта».
Після огляду обговорення я теж здійняла руки до неба, бо ж дізналася стільки цікавого. Не знаю, наскільки важливі ці санкції, але ґвалт викликали вони конкретний.
Виявляється чиновники Ростовської області (а я вже думаю, що не тільки вони) мали й мають бізнес-інтереси в Україні та українському бізнесі, особливо в аграрному, банках, акціях агро-холдингів. Люди підозрюють, що у ростовської еліти є «хатинки мазанки» десь біля Києва, Одеси та у Буковелі. Бо ж фотки з українських Карпат та відпочинку у санаторіях України, чиновники Ростовської області постили увесь цей час.
Наприклад, люди приводили цікаві аргументації по олійному бізнесу ростовських чиновників, який повністю був пов’язаний з Україною, зерновому, бізнесу на добривах та особливо обговорювали ставлеників у Ростовському держапараті від вірменської діаспори, що займається зерновими та «ремонтом» доріг.
Цікаві аргументації лунали й стосовно тих, хто кляне Україну на чому світ стоїть, підтримує війну та гітлерівські апетити путіна, але до цього часу тихенько веде свій бізнес в Україні, як, наприклад, головний «військовий експерт» росії Подоляка, який є українцем, мав громадянство України, жив і досі прописаний в Сумах та в якого є бізнес в Україні та тісні зв’язки з багатьма чиновниками та депутатами. Батько головного укроїноненависника відповідає на «Слава Україні» належним чином – «Героям Слава», каже, що підтримує донатами ЗСУ та кляне путіна.
В голові у ростовчан, які ще вірять у пропаганду, усе це не вклалося, тому виття на ростовських болотах ще стоїть. Ті ж, хто не має ілюзій стосовно брехні російської пропаганди та все ж таки має клепку у голові достатню за розміром, щоб знаходити альтернативну інформацію та робити висновки, у жартівливій формі пропонують Україні не зупинятися на кордонах, а пану Президенту не зупинятися у санкціях, бо ж «Ростов-це Україна», тому це єдиний шанс покарати усю ростовську мафію, від дій якої потерпає населення федерального округу та натякає казнокрадам, що «Україна прийде – порядок наведе», а санкції «Киевской хунте» треба накладати на весь бомонд Південного федерального округа.
Нагадаю, що до Південного федерального округу входить: Республіка Адигея (Адигея), Республіка Калмикія, Крим (тимчасово окупований), Краснодарський край, Астраханська область, Волгоградська область, Ростовська область.
Своїм указом до цього федерального округу путін вніс й окуповані території Криму. Тому дуже сподобався жарт, який я підгледіла на тому ж ростовському пабліку «путин присоединил к нам Крым, чтобы потом вместе с ним вернуть нас Украине».
Що ж, як то кажуть в кожному жарті є доля правди.
