Що там? Вночі обіцяли початок російського вторгнення. Кібер-атака на державні установи, в першу чергу на МО. Народ нервує…
Хочу вам розповісти одну історію. Було це в серпні 2014 р. Наш добробат, тобто козацька рота БУК тоді разом з прикордонниками охороняв кордон в районі КПП «Новоазовськ». Тобто як охороняв? КПП регулярно накривали «Градами» та мінами. В т ч – ДРГ що проривалися на нашу територію, і яких прикордонники, Вінницький бат ТРО та козаки відправляли або до СБУ або до прабатьків. Періодично російська десантура, що стояла на тій стороні кордону (ми їх у біноклі розглядали) сідала на свою техніку вмикала всі можливі фари і з ревом рушила в наш бік… і зупинялася біля прикордонного шлагбауму. Одним словом йшли постійні психічні і вогневі атаки, проте власне вторгнення не було. Проте. Одного дня, а це було як раз 23 серпня, тобто прямо напередодні Дня Незалежності, Москва перейшла кордон і увірвалася на нашу територію. А далі почалося кіно.
От просто уявіть собі ситуацію. На прикордонному КПП – люди зайвої хромосоми. Українські сили відступили до Новоазовська. А на дорозі як передова залога, стояли аж ЧОТИРИ козака. Вздовж дороги постійно лазили розвідгрупи росіян, і по дорозі, і просто лісами. Чотири козаки ці розвід групи ганяли – просто з автоматів. Любителі матрьошок і бояри побачивши що по них стрілять, зразу ж відвалювали геть.
Просто зрозумійте, я чудово розумію скільки часу треба мотострілецькій роті аби роздавити залогу аж з чотирьох людей озброєних АК-74 часів Афганської війни. Але я маю факт – чотирьох побратимів які розповідають цю історію. І ба-більше, за те їхнє стояння їх орденами нагородили.
Пояснення я маю лише одне. Знаєте існує принципова різниця між «лякати хохлів» і «воювати з українцями». Першим Москва займається від роду-віку, друге… ну власне московські колеги Путіна по КДБ і зараз гарно пам’ятають як у 46-му у Західну Україну чекістів відправляли у покарання. Бо існує принципова різниця між «ворогом народу» якого беруть теплим з ліжка, і повстанцями УПА які реально воюють, полюють, і самі приходять до твого дому – з автоматами і гранатами.
Я часто собі ставлю питання. У 2014 на нас напали повністю несподівано. І… що? Зараз ми принципово в іншій ситуації. ЗСУ – повноцінна армія. Ми озброєні так, як у 2014-му ми не сміли навіть мріяти. Працює розвідка. Працюють командири всіх рівнів. Кожен український солдат знає що за ним – нація готова опиратися. Готова-готова. Хто готовий – ті опиратимуться, хто неготовий – тих примусять.
Ми вистояли тоді. Ми що, не вистоїмо зараз?
Тоді в серпні 14-го козакам врешті решт дали наказ відступати. Потім були бої біля Новоазовська, який довелося здати – просто тому що інакше Москва перетворила б місто на згарище. Але вже зимою 15-го ЗСУ пішли в контрнаступ і стабілізували фронт біля Широкіно. Москва не змогла тоді ані швидко взяти Донецький аеропорт, ані знищити наше угрупування в Дебальцево – воно вийшло з оточення.
Я не вірю що нинішня російська армія якась принципово інша. Вони так само хреново забезпечені і так само панічно бояться загинути. А за нами – наша країна і сотні років історії опору зайдам.
Вони почнуть війну? Ну-ну. Я вже бачив як вулицями Москви у 90-ті ходили літні фіни, явно з того покоління, що захистило Фінляндію у 39-40-х. Це було феєрично. Уявіть як фіни, що розраховувалися валютою, ставали об’єктом обожнювання. Кожен офіціант хотів догодити. Кожна московська шльондра була готова дати. Я тоді чітко побачив, що ту війну виграли фіни. Бо вони ходили по Москві як переможці ,а не навпаки.
Одного дня вулицями Москви так ходитимуть українці. І Москвичі хотітимуть догоджати. Просто повірте, що так буде. Бо інакше бути не може.
На фото - козаки на КПП "Новоазовськ". Нам тоді теж здавалося, що ворог неймовірно сильний.
