Давно з Москви не було чутно відверто імперської риторики на адресу найближчих сусідів. І ось минулого тижня прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков уповні компенсував цю прогалину, заявивши, що Україна належить до "русского міра". "Культурні зв'язки, історичні зв'язки, спільні корені (України і Росії. – Авт.) заперечувати було б великою глухістю", - повправлявся Пєсков. Він зауважив, що лінія на заперечення в Україні таки є, і "нам це не подобається". Аби переламати цю лінію, язик Путіна обіцяє "м'яку силу".
Наскільки "м'якими" є можливості "п'ятої колони" Росії в Україні, можна пересвідчитися, зазирнувши на YouTube, куди після заборони мовлення перебралися медведчуківсько-козацькі канали ZIK, 112-й і Newsone. Секретар РНБО Олексій Данілов на Київському безпековому форумі вказав на причини такої ситуації: "Я вважаю, що ми зробили велику помилку, коли не закрили на вулиці Банковій хрест на хрест КГБ, а перейменували на Службу безпеки України, залишили тих самих працівників. Це дуже і дуже небезпечно. Наслідки ми пожинаємо до цього часу. Агентура Російської Федерації сьогодні на нашій території просто шалена".
Але, як на мене, Данілов дещо лукавить, перевівши стрілки лише на кадебістське коріння СБУ. Бо ж до "пришестя" Зеленського вся проімперська, прорашистська камарилья суттєво притихла, забившись по кутках, емігрувавши з України або принаймні звично перефарбувавшись під нові обставини. Хто тоді міг фантазувати, що через якийсь час за сприятливих умов тут знову правитимуть бал Медведчук, Бойко чи Портнов? Або про те, що у владні офіси повернуться діячі епохи Януковича, відверті українофоби та гонителі Майдану, на кшталт Татарова, Шкарлета та їже з ними?
Данілов, та, зрештою, й Зеленський, можуть скільки завгодно розводитися про те, що "країна у небезпеці", але це аж ніяк не спростовує того факту, що навала російської "м'якої сили" – прямий наслідок світоглядних орієнтирів чинного режиму, його політичної практики, щоденної капітулянтської риторики, "какой разніци" і просторікувань про "зустріч посередині" з агресором. А ще – постійного, до нудоти, протистояння з національно-демократичними силами, мовби й досі в країні триває виборча кампанія, і на кону – головний приз. Зрештою, на недавно закритих проросійських телеканалах чи не найчастішими і найбажанішими гостями були спікери з провладної фракції "Слуга народу". Ходили вони явно не для того, аби розвінчувати відверто проросійську маячню господарів, а радше – щоб дошкульніше вдарити опонентів з національно-демократичного табору. Тому постає питання – як назвати тих, хто у статусі "державників" відверто підігрує "шаленій" російській агентурі?
Я вже писав про те, що указ про телеканали з пулу Медведчука також відгонить виборчими інтересами Зеленського, який вже майже однозначно проартикулював своє рішення балотуватися на другий термін. Нагінками на прокремлівських пропагандистів він спробував пригорнути частину електорату, яка десь там, "на споді" свідомості, таки є проукраїнською і була гірко розчарована колаборантською риторикою свого кумира і особливо його оточення. З іншого боку, сценаристи версії Зеленський-2.0 виводять йому у спаринг-партнери сірого і нецікавого Бойка.
Мені видається, що саме цей зигзаг Зеленського спричинив різкі заяви Пєскова. Гадаю також, що "русскомірною" риторикою Москва не обмежиться. Увесь минулий тиждень ми чуємо про те, що на Східному фронті гинуть українські воїни. Завжди мовчазний з таких тем офіційний Київ змушений був устами Авакова заявити, що ситуація безпрецедентно загострилася, а Верховний головнокомандувач-пацифіст терміново скерував на Донбас свого підручного Руслана Хомчака.
Для Путіна і його режиму зараз нагально потрібні бодай якісь перемоги. Восени там – вибори до Державної думи, і на тлі "навальних протестів" тане рейтинг продиктаторської "Єдіной Росіі". Звична для Кремля практика – надувати імперські щоки - знаходить втілення не тільки у заявах Пєскова проти України, але й у зверхній, "гопницькій" манері спілкування з Європою. Глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель змушений був пережити справжнє "приниження і катастрофу" (цитую ВВС. – Авт.), зважившись на візит до Москви з метою захистити ув'язненого опозиціонера. У результаті він дізнався, що Європа для Росії є "ненадійним партнером".
Тому Україні слід готуватися до важкого року, коли агресор може спровокувати казнащо, потребуючи отієї "маленької перемоги". А от чи готовий Київ, просякнутий "шаленою" російською шпигунською мережею, до реального спротиву, - велике питання.
Карикатура Олексій Кустовський
