"Сам краде — але іншим жити дає": головна ментальна трамва українців - Віктор Бобиренко

"Сам краде — але іншим жити дає": головна ментальна трамва українців - Віктор Бобиренко

9 березня 2001 року остаточно розігнали акцію "Україна без Кучми".

На Київському вокзалі міліціянти ловили і били тих, хто говорили українською (особливо з галицьким акцентом) і тих, у кого була в руках українська символіка. Зараз такого і уявити неможливо.

У Сумах в той же час багато хто відверто виражали власне несхвалення, коли ми на заходах з'являлися з червоно-чорним прапором. Зараз він весело майорить над міськрадою, і цього не помічають.

Мабуть, щось таки змінилося…

Зараз багато говорять: коли буде новий Майдан? Яким він буде? Правда, рідше — які мають бути наслідки Майдану?

Є факт. Відбулося знецінення ідеалів Євромайдану. Фраза "цінності Майдану" багатьом здається шаблонною. Проте, щоб формувати нові смисли і ставити нові цілі, треба все ж переосмислити пройдений шлях.

Післямайданні зсуви

Перший і головний результат двох останніх Майданів — це те, що ми стали українцями, стали політичною нацією.

За дослідженням Українського центру європейської політики, 82,2% громадян пишаються тим, що вони громадяни України. І це більше, ніж просто тих, хто хоче у НАТО чи Євросоюз.

Ще багато людей ностальгують за СРСР чи союзом з Росією. Але те, що українці усвідомлюють свою окремість від "рускіх" — це даність.

Євромайдан, а потім російсько-українська війна конкретно розставили крапки над "і". Багато російськомовних українців або етнічних росіян воювали за незалежну Україну як за свою Батьківщину.

Водночас, багато українців за походженням воюють на боці Росії у цій війні на Донбасі. За "рускій мір".

Маркерами на війні не є ні мова, ні релігія, ні етнічне походження бійця. Лише усвідомлення — на війні — свій-чужий.

А в мирних обставинах: я — українець, тому що таким себе вважаю. Ну або — "рускій", чи росіянин. Ця війна — це вибір ідентичності. І кожен обирав сам.

Навіть більшість електорату ОПЗЖ — не за поглинання Росією України, а лише за їх союз.

Тому Кремль і переорієнтовує своїх. ОПЗЖ, "Партія Шарія", "Перемога Пальчевського", "Наш Край", а разом з ними і проєкт Ігоря Коломойського "За майбутнє" — в один голос кричать про зовнішнє управління країною.

Через підконтрольні ЗМІ вони формують нову електоральну нішу. Тих, хто вважає себе українцями і за Україну — але в союзі з Росією. Чи, якщо й не з Росією, то в безсистемному "ми підемо своїм шляхом".

Бо для п'ятої колони — головне, щоб не у цивілізований світ.

Війна і корупція

Треба відмітити, що нам нав'язують інші проблеми і смисли. Що в України є два вороги — війна і корупція. І нас заганяють в парадигму іншого світосприйняття.

Якщо Україна знову стане колонією — яка мені різниця, корумпованою вона буде чи ні? Ставити знак рівності між війною і корупцією — неможливо. І це підміна понять.

Вважається, що наші революції були не скільки антиросійськими, скільки антикорупційними.

Це неправда. Вороги мають імена. Ворогом України є Російська федерація, підконтрольна Путіну.

Ворогами України всередині країни є олігархи. Ті, хто мають бізнес на монополіях і власні політичні фракції для підсилення монополій. І власні ЗМІ для створення "правильної" суспільної думки.

Це в першу чергу Коломойський, Ахметов і Пінчук. І ще Медведчук, який має монополії не тільки у нас, а і в Росії.

Тому спроба Порошенка (який теж може вважатися олігархом) боротися з внутрішнім ворогом — нарвалася на шалений спротив системи олігархату в Україні.

Ситуативно олігархи у 2019 році перемогли, підсунувши українцям несистемного і некомпетентного політика Зеленського. І саме вони зараз через ЗМІ та ботоферми нівелюють здобутки Майдану.

Саме вони зараз — через відкриття справ проти майданівців — намагаються нав'язати шаблон: Майдан — недоречність, а не вибір нації.

Насправді бюджетної корупції, особливо на місцях, після введення у 2016 році механізму ProZorro стало в рази менше. Допоки не прийшов уряд Шмигаля і все не стало відкочуватися назад — до часів Януковича.

Проте й зараз легше знайти косяки на рівні міністерств. А на рівні сільради корупції менше.

А та, що є — діє на рівні рентабельності. Мер віддає тендер своєму підряднику і має трошки зиску. Однак на великих бюджетах — це десятки мільйонів гривень відкатів.

І ще одне. Корупція у вишиванках сприймається. Майже всіх мерів переобрали. А вони позиціонували себе або як патріотів України, або як патріотів свого міста.

"Сам краде — але іншим жити дає" — це головна ментальна травма українців. З такою парадигмою ми будемо ще дуже довго танцювати на місці.

Але. Коли мене питають, чи / чому буде Майдан, я відповідаю: Антикорупційного Майдану не буде. Тому, що частина українців злі на крадіїв, але підсвідомо готові їх замінити на себе, з ментальністю, зазначеною вище.

Тому Майдан можливий (і точно буде) лише при переході Зеленського і "Слуг" у режим державної зради. У тому форматі зради, як це бачитимуть патріотичні пасіонарії.

А що Зеленський?

Ми чітко бачимо, що президент України грає в дорослого. Саме тому він весь час нагадує, що він не лох і що йому вже 42 роки.

Він по-дитячому досі ображений на Порошенка, бо підсвідомо відчуває його перевагу.

Свого часу він переграв Порошенка. На стадіоні, з "ДумайТе". Але це був виграш трієчника, який дратував учителя, а більшість класу аплодувала такій зухвалості.

Насправді теплу ванну Зеленського наповнюють і проросійські знавці візантійської політики, і "рішали". Але адекватні "рішали" розуміють дві речі:

  • Переходити червоні лінії (державна зрада) не можна;
  • Красти потрібно обережно.
То чи буде новий Майдан?

Ну, за традицією, Майдани бувають у нас лише в холодну пору року. Тому Зеленському до весни б досидіти. А там — Великдень та городи.

А якщо серйозно — він може настати будь-якого дня. Утім (повторюся) — лише через державну зраду. Інакше:

  • Парламентських виборів навесні не буде;
  • Повстання до весни не відбудеться.

Однак напруга збільшуватиметься.

Ментальне поле для зомбування в олігархів є. Замість інтеграції з Росією буде крутитися тема ностальгії за СРСР: спільними перемогами та антизахідною істерією.

Олігархи вже скоро будуть домовлятися: хто замість Зеленського? Щоб і Порошенко не повернувся, і домовитися з імовірним наступником можна було.

Просто олігархам потрібен статус-кво.

Але саме тому новий Майдан і має бути. І бути антиолігархічним.

Його необхідно готувати. Щоб він не став просто бунтом.

У Порошенка не вийшло реформувати реформу правосуддя. У нинішнього режиму, тим більше, на це немає потенції. І суди, і прокуратура — залишаються інструментом уже навіть не влади, а конкретно — олігархів.

Політики можуть тут робити лише рокіровки. На більше не вистачить потенції.

Тому нова революція має зробити наступні речі:

  1. Перезавантажити систему правосуддя. Те, що не можна зробити через політиків — можна зробити через революцію і революційну доцільність. Упевнений, що ветерани війни на Майдані легко вмовлять суддів Конституційного суду піти у відставку.
  2. Повернути інформаційне поле державі. Націоналізувати усі олігархічні канали. Політично це зробити неможливо. Революційно — так.
  3. Зробити так, щоб агенти впливу Кремля (якщо вони встигнуть втекти до Росії) ніколи не змогли повернутися в Україну.
  4. Не дати популістам можливості переглянути права на власність. Врешті революція — це не бунт черні. Це повстання розумних власників.

Революція має визріти. І багато хто захоче, щоб вона стала кривавою. І на це треба зважати. Хоча нинішній режим впаде при першому рипі.

А, на відміну від Білорусі, наша поліція не пов'язана кров'ю і спільними злочинами з оточенням президента чи олігархами.

Тому не треба вірити тим, хто кричить: "наступний Майдан буде кривавим". Якщо не повестися на провокації — ті, хто відчуватиме за собою косяки, просто втечуть і все.

І все буде Україна.

Віктор Бобиренко

Loading...