Важливо, хто буде наступником Василя Малюка. Одна справа, якщо СБУ очолить молодий і бойовий офіцер — генерал-майор Євгеній Хмара, який керує ЦСО "А". Він виріс на російсько-українській війні й сам планував сміливі операції. Інша, — якщо здійсниться давня мрія Єрмака запхнути свою креатуру Олександра Поклада на очільника СБУ.
Чи будуть нас радувати нові "Павутини" та яскраві обшуки московських попів за епохи доброго знайомого проросійського газового олігарха Дмитра Фірташа — далеко не факт. Тут би не повернутись до інвазії ФСБ, якої було ох як багато за епохи Баканова, і яка стала першопричиною того, що Росія легко взяла шматки цілих регіонів без особливих зусиль.
Зеленський дуже прагне виплутатися з війни й принести на блюдці шлунковій аудиторії власної новорічної промови якийсь мир. Не якісний, не довготривалий, а хоч якийсь.
Президенту важливо мати димову завісу для безпечного відходу і для того, щоб колись до нього не прийшли на поріг СБУ та ДБР — коли президентства уже не буде, а імунітет воєнного часу розтане, як сніг.
Заради примари цього миру — Стефанчук та Арахамія тягнуть пропозиції референдуму, де сам український народ має підписати кровʼю чи то лайт-капітуляцію, чи то торгівельну угоду, де Україна може стати призом.
А сам Зеленський ладен кинути в смітник власні козирі — полювання на російський флот, випалювання російської оборонки та НПЗ глибоко в тилу Росії, бо десь в Маямі хтось комусь передав через Віткоффа, що треба бути гнучкішими й не злити дідуся Путіна.
Війни такого штибу, як у нас, виграють армії та професіонали на чолі силового блоку. Президент Зеленський в першій половині свого терміну грався і в дипломатичну поступливість і старався не злити Москву, аби та не ескалювала. Ця гра вартувала нам часу, фахових людей — і врешті обернулась трагедією гігантського масштабу.
