Я не вважаю себе експертом у енергетиці, але дещо розуміюся на міжнародній політиці та, на відміну від більшості українських коментаторів, навчився не переносити на оцінку дій американського президента своє ставлення до його особистості. Тому, спробую запропонувати власні версії трампової «дизельної зради» (в порядку зростання вірогідності).
1. Напередодні проміжних виборів до Конгресу Трамп, розуміючи абсолютну критичність для голосування безпрецедентно високих цін на заправках, намагається створити у виборця враження, що він вирішує проблему. Версія слабка, бо той мізерний обсяг дизпалива, котрий США отримають від Путіна, завідомо на загальний «чек» із заправки вплинути не здатний, а це єдине, що тут має значення. Хоча, в політиків бувають і жести відчаю, і просто помилки, тож, повністю не виключаємо.
2. Звʼязок із мирним врегулюванням. У тому, що Трамп вважає припинення війни в Україні одним із своїх пріоритетів, сумніву немає (й причини доволі непогано описані). Питання - як цього досягнути?
Він, як всі памʼятаємо, почав із тиску на Україну, бо щиро вважає, що поступатися має той, у кого «немає козирів». Однак, вступ у гру європейців, внутрішній тиск у власній країні, а згодом і очевидні здобутки ЗСУ змусили його цю позицію збалансувати й спробувати вимагати компромісу й від росіян. Проте, оскільки ця спроба результату не дала, а мети досягати потрібно, Трамп, ймовірно, повернувся до першої позиції.
І ось тут головне питання, як далеко він готовий зайти на цьому шляху? Якщо мова лише про символічний жест із дизелем, призначений, щоб переконати Путіна, що клієнт здатний «поставити товар» і після врегулювання зняти санкції проти Росії, то це одне. Якщо ж тиск на Україну посилюватиметься (зокрема, із припиненням обміну розвідданими), то ситуація значно гірша.
Додаткова обставина: Трамп дуже тяжко сприйняв відмову європейців допомогти кілька місяців тому з розблокуванням Ормузької протоки. Він вважає це невдячністю з боку країн, які США десятиліттями захищали, зрадою й особистою образою. Відтак, вплив його союзників по НАТО в цьому випадку може бути обмежений - а це для нас погана новина.
3. Одне із завдань трампівської адміністрації - глобальне енергетичне домінування. З цієї точки зору купівля зарубіжних активів Лукойла - дуже логічний крок для Трампа. Тим паче, що він вирішує одночасно й ще декілька проблем: із зарубіжними акціонерами, котрі тиснуть на Трампа, із власними друзями, котрі дуже б не проти проінвестувати в перспективний актив по нинішній низькій його ціні тощо. До того ж, Трамп може розглядати це як крок поступового відновлення довіри у стосунках з Путіним, котра сильно зменшилася після «смерті духу Анкоріджа». Тому, задобрення Путіна через обмеження дизельних санкцій , аби він затвердив угоду про продаж, видається мені дуже вірогідним.
Зверніть увагу, що всі ці три причини не суперечать одна одній і цілком можуть працювати разом (повністю чи частково).
Що робити нам у цій ситуації? В жодному разі не піддаватися на шантаж. Удари по російській енергетиці продовжувати, готуючись навіть до можливих вибриків Трампа щодо американських розвідданих і переходу на суто європейські - навіть обмежені.
По моєму внутрішньому відчуттю, суспільна думка в США, тиск Конгресу, американських медіа та європейських союзників неминуче змусять Трампа відступити
