1. Почну, звісно, з американо-китайського саміту.
Ніщо не віщувало прориву, його і не відбулось. Я завжди у міру захоплювався Сі, навіть попри те, що він є - ні, не союзником - тимчасовим попутником Росії та її фактичним сувереном. Ніколи ніяких кричущих заяв (як у Трампа), ніякого брязкання зброєю (як у путіна), ніяких коливань зовнішньої політики (як у частині європейських країн). Тихо, але методично і наполегливо просуває свою лінію - економічного експансіонізму та політичної відстороненості від основних світових катаклізмів.
Трамп, як він любить, одразу зайшов з козирів і по суті започаткував торгову війну проти Китаю. Виходячи з розрахунку на те, що у США сильніші позиції, оскільки Америка купує у КНР набагато більше, ніж навпаки, і всі важелі впливу, нібито, перебувають у руках США.
Це було б правдою, якби США могли легко замінити всі товари, які вони купують. Проте, щодо деякої ключової номенклатури Китай виступає домінуючим постачальником. Найбільш очевидною категорією є рідкісноземельні та критично важливі мінерали, експорт яких Китай раптом (насправді, не раптом) жорстко обмежив, але переніс започаткування цих обмежень на грудень.
Зважаючи на важливість рідкісноземельних елементів для ключових військових систем, у тому числі винищувача F-35, Трамп трохи охолонув та зробив те, що він вміє робити найкраще - здав назад.
Цікаво, що Сі Цзіньпінь давно вже розкусив Трампа і прийняв нову стратегію щодо глави Білого дому. Він пропонує йому поступки з важливих питань, які особисто хвилюють американського президента, наприклад, TikTok. Але коли адміністрація Трампа завдає удару по Китаю, Сі відповідає ще жорсткіше, щоб отримати перевагу над Трампом.
До того ж, як виявилось, у Заходу не так багато настільки сильних важелів впливу на Китай, щоб спонукати його до дій проти РФ через війну в Україні. Тому про жодні стратегічні домовленості США і Китаю зараз взагалі не йдеться. Пекін на переговорах вирішує виключно тактичні завдання – не допустити різкого обвалу відносин двох країн, щоб виграти час для поступового зниження залежності від США за технологіями та ринком збуту. І в цьому протистоянні для Китаю важливим є «міцний тил» у вигляді Росії.
Поясню. Головна вразливість КНР – залежність від критичного імпорту енергоносіїв та іншої сировини. Зараз більша їх частина поставляється до Китаю морем. У разі загострення відносин чи спроб напасти на Тайвань, США можуть за допомогою свого військово-морського флоту заблокувати зовнішню торгівлю КНР. Однак, якщо Пекін матиме гарантії постачання всього необхідного сухопутним шляхом із РФ, то морська блокада не стане для нього катастрофою. Тому розмінювати питання відносин із «тилом» у стратегічному протистоянні зі США на будь-які тактичні домовленості з Вашингтоном (у тому числі, стосовно України) Пекін не готовий.
З огляду на викладене, жодних спільних заяв для преси зроблено не було. Хоча Трамп, природно, вже поспішив назвати «чудовою» зустріч із Сі Цзіньпіном і заявив, що ухвалено «дуже багато важливих рішень». Що це за «важливі рішення», повторювати не буду - про них не написав хіба що ледащий. Проте, вже зрозуміло, що жодних великих змін ситуації, що склалася, не настало.
Очевидно також, що Трамп не домігся від Китаю змін із закупівель російської нафти та газу з причин, що я назвав вище. Звісно, Трамп і Сі Цзіньпін відійшли від межі другої торгової війни, що дасть обом лідерам можливість заявити про свою перемогу перед внутрішньою аудиторією. Але загалом – не змінилося НІЧОГО.
Український контекст зустрічі.
Його не було, хоча обидва лідери заявили, що «сприятимуть закінченню війни в Україні». Не було, бо не могло бути - цією темою лідери країн за умовчанням не хотіли псувати й так скромні результати, які вони зі скрипом зафіксували.
Але не все так погано для нас, бо найбільші профіти для України вимальовуються поза рамками цієї зустрічі.
По-перше, держкомпанії КНР призупинили закупівлю нафти з Росії через американські санкції проти «Роснафти» та «Лукойлу». Йдеться про PetroChina, Sinopec, CNOOC та Zhenhua Oil.
По-друге. Принаймні, найближчі місяці вони утримаються від покупок російської нафти, що доставляється морем. Індійські заводи також мають намір різко скоротити імпорт російської сировини, щоб дотриматися американських санкцій. Зокрема, найбільший в Індії покупець Reliance Industries планує припинити імпорт нафти з Росії ВЗАГАЛІ.
З урахуванням того, що КНР та Індія – найбільші споживачі російської нафти у світі, тільки масштабування такої тенденції допоможе нам спонукати Москву на поступки, але ніяк не перемовини Трампа з Сі. Бо знаєте, що найстрашніше для росіян? Те, що їх нафті буде дуже складно відновити позиції - для Росії все котиться в руслі «нафта в обмін на ніжки Буша».
І, слава Богу, ніяких ознак того, що Трамп після зустрічі з Сі планує скоротити санкції проти енергетичного сектору Росії. Мало того, нафтове лобі США посилює тиск на американського президента з метою спонукати його ввести вторинні санкції проти основних покупців російської нафти - це лобі вважає гріхом не скористатись ситуацією з Україною для того, щоб під цим приводом не вичавити російських конкурентів з найбільших ринків світу.
Ось що для нас головне, а не результати саміту, де двоє «рєшал» просто на якийсь період заморозили торгівельну війну між собою - Києву це, за великим рахунком, по цимбалах.
Продовжуючи тему Східної та Центральної Азії, хотів би анонсувати цікаву подію. Наступного тижня Трамп зустрінеться у Вашингтоні з лідерами Узбекистану, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану та Туркменістану, щоб домовитися про угоду.
Впливові видання (Reuters, FT) стверджують, що Трамп прагне запропонувати цим країнам співробітництво та торгівлю в обмін на їх зобов'язання про припинення надання допомоги РФ в обхід західних санкцій та зменшення впливу Росії в регіоні. Звісно, США немає таких можливостей, щоб силою чи підкупом обірвати комплекс тісних зв'язків середньоазіатських країн із колишнім «старшим братом». Жоден із глав цих країн не наважиться кинути виклик кремлівському людожеру. Але пограти і путіним, і Трампом, користуючись ситуацією, вони готові із задоволенням.
Що стосується Японії, то світові ЗМІ повідомили, що Токіо в особі свого прем'єра відмовився припинити закупівлю російських енергоносіїв. Це не зовсім коректна подача матеріалу. Справа у тому, що ЗПГ, який імпортує Японія, і який складає 9% її потреб, певною мірою японський. Бо йде виключно з потужностей проекту «Сахалін-2», який на 80% реалізувала сама Японія, вкладаючи в нього свої гроші та технології. До 2030 року японці перестануть купувати і його - приблизно у ті ж терміни, що й майже вся Європа. У цілому ж, Японія абсолютно проукраїнська країна, а її нинішня прем'єрка знаходиться під російськими санкціями.
2. Так коли чекати реального зупинення бойових дій?
Я не дуже читаю українську пресу з цього приводу, але зустрічав досить багато стверджень в американській, що Москва скоротила свої вимоги щодо українських територій до мінімуму. Зараз вони хочуть «лише» вирівняти фронт від Покровська до Часового Яру та взяти Купянськ. Якщо не буде виходити, то хоча б замкнути кільце від Покровська до Лиману. Тільки тоді путін може погодитись на зупинку вогню - про це він повідомив американських візаві по дипломатичних каналах..
Як вже казав, у росії вистачить ресурсів десь до березня-квітня. Бо наразі російська економіка перебуває у стані мобілізаційного режиму з нульовим зростанням та інфляцією вище 20%. Доходи від нафти скоротилися на 25% у порівнянні з минулим роком, і нові санкції можуть зменшити їх ще на 30%.
До того ж, Трампа здолав «нєтєрпьож». Насправді йому все одно як зупинити цю війну, головне – щоб швидко. Він легко пішов назустріч путіну в Анкориджі, вважаючи, що територіальне питання – не питання, і він уламає Київ за пару годин. Не вийшло, а тому він вирішив зайти з іншої сторони - російської. На цьому тлі Кремль тужиться, але не розуміє які аргументи справді важливі для дядєчки Сема. Останній, побачивши, що його дурять, в основному під впливом Рубіо, Келлога, Стубба та Стармера, почав ігнорувати всі ініціативи Кремля — від пропозицій щодо стратегічних озброєнь до сміхотворного проекту тунелю на Аляску. А Дмітрієв, який приїхав розповідати про «Бурєвєстнік» та привіз конхвєти з путіним (ну, не ідіот?), був посланий нах тим самим тунелем, який він зібрався будувати.
До того ж, не тільки законодавці, але й пересічні респи почали досить швидко приєднуватись до тих, хто вимагає збільшити тиск на Москву. Наразі 63% виборців-республіканців підтримали б рішення Трампа про постачання Києву ракет «Томагавк», і лише 37% виступають проти, - дані опитування Public Opinion Strategies.
Такі настрої свого електорату президент США не зможе ігнорувати довго, а тому питання постачання нам цих ракет - питання часу. Розумію, що треба негайно, але маємо те, що маємо. І як стверджував вчора військовий експерт на каналі CNBC, перша невелика, експериментальна група (6 осіб) українських військових прибула у США для того, щоб навчитись основним навикам поводження із «Сокирами».
Цілком очевидно при цьому, що Трампу дуже потрібен мирний договір щодо України заради Нобеля та маніакального бажання «зупинити свою дев'яту війну» - він марить цим. З неоголошених цілей певної зміни настроїв Білого дому - витіснення Росії із сировинних ринків та використання Кремля як інструменту тиску на Європу.
Москва ж продовжує чіплятися за тактичні комбінації, залишаючись без стратегії і майбутнього. Але втрачає більше, ніж заробляє. Тому залишаю свій прогноз незмінним - Трамп терпіти, а Москва воювати зможуть десь до березня. Далі - критичний період, і або заморозка, або щось на кшталт Карибської кризи з ядеркою та неочевидною розв'язкою.
Проте, думаю, до другого варіанту не дійде - Трамп і путін добре навчились блефувати, але за своєю суттю вони досить боягузливі політики і ніколи не наважаться переступити останню межу.
В цілому ж, вважаю позитивом, що американський президент у відповідь на випробування «Буревісника» і «Посейдона» охоче прийняв запрошення взяти участь у гонці озброєнь і наказав зняти мораторій на випробування ядерної зброї. Ще оголосив, що Америка починає програму будівництва ядерних підводних човнів для Південої Кореї, а Японії пообіцяв «стратегічний захист» від північнокорейських ракет.
Блефує? Можливо, але у цю гру можна грати удвох - ось що продемонстрував Трамп під впливом Рубіо та військового лобі в Республіканській партії.
Як розвиватимуться події у середньостроковій перспективі, спрогнозувати важко, але вже зараз можна констатувати головне: навіть такий любитель путіна, як Трамп, зрозумів, що підтримувати «любов» до свого кумира краще добрими намірами та санкціями з пістолетом, аніж одними добрими намірами.
