Цікавий вийшов експеримент. Останній тиждень настільки був завантажений роботою, що майже не дивився новинну стрічку. Сьогодні основні події пропустив через себе і зрозумів, що чи не похвилинне полювання за тим, що сказав той чи інший персонаж цієї світової какофонії, не дає можливості системно оцінювати синергію подій у комплексі. Тому продовжу і в подальшому давати тижневі зведення, а не реагувати на переміщення окремих елементів цієї мозаїки. Так що давайте спробуємо розкласти все по поличках, переміщуючись від геополітичних моментів до оперативних подій на "землі". Поїхали...
Почну з нової Стратегію національної безпеки США, яка, до того часу, поки Україна не стане повноцінним суб'єктом світової політики, буде значним чином впливати й на нас.
В цій доктрині заявлено про радикальний перегляд зовнішньої політики останніх десятиліть та стверджується, що колишній курс виявився хибним і підірвав національну міць країни. Нова стратегія будується навколо принципу America First та різко звужує перелік питань, які Вашингтон вважає сферою своїх життєво важливих інтересів.
Стратегія визначає ключові цілі:«закінчення епохи масової міграції», відновлення промисловості та енергетичне домінування, посилення технологічної переваги США та зміцнення армії, здатної «швидко і рішуче, з мінімальними втратами» вигравати війни. Також досить незавуальовано стверджується, що НАТО має припинити розширення в Європі: зокрема, у стратегії сказано, що американська політика щодо Європи має пріоритетно передбачати, серед іншого, "припинення сприйняття — і запобігання перетворенню на реальність — НАТО як альянсу, який постійно розширюється".
Таким чином, геополітична ситуація, в якій ми зараз опинились, дуже проста, і її можна показати на пальцях. Європейський Союз вважає, що Росія є його головною загрозою, а з Китаєм необхідно мати повноцінні політичні та економічні відносини. Трампістські Сполучені Штати вважають, що Китай є його головною загрозою, а з Росією необхідно мати повноцінні політичні та економічні відносини. Ось, власне, і весь секрет: ЄС за винятком 3-4 дрібних країн готовий йти на жертви заради боротьби з Росією, а США не хочуть псувати відносини з нею. Євросоюз, слабша сторона, не може змусити Вашингтон змінити позицію. Але й США, незважаючи на всю свою могутність, нездатні примусити Брюссель до підпорядкування. Оце взаємне безсилля і ставить Україну у ситуацію, в якій ми сьогодні опинилися - це я традиційно підвішую "українські яйця" до загальної картини міжнародного сьогодення.
У цьому контексті Білий дім новою доктриною зробив ще один крок від нас та Європи, що, безумовно, спонукає Європу зробити свій. Для України це добре і погано водночас. Добре те, що Європа наочно побачила, з ким має справу - як з боку Росії, так і з боку США. Що ВЖЕ стало поштовхом як нарощування власної військової складової, так і чітке усвідомлення того, що без сильної та суверенної України європейська безпека стане дуже вразливою. Тому вони й почали нарешті "Push the horses", як казав один відомий персонаж.
Тепер перейдемо до подій минулого тижня. Якщо вам хтось скаже, про що конкретно і по пунктах вели перемовини Віткофф з путіним у Москві, вони лукавитимуть. Бо на цей час, маючи негативний досвід передчасного витоку інформації, болотні домовились з росіянами про дуже обмежене коло людей, яке знатиме подробиці цих зустрічей. Навіть Держдеп не в курсі окремих деталей цього раунду перемовин, і нічого не міг сказати з цього приводу навіть Desk Officer українського напряму цього відомства.
Це не обов'язково значить, що підкилимно оформлюють умови капітуляції України (хоча таке я теж не виключаю). Просто ні США (як це не прикро), ні Росія не хочуть, щоб у цей процес втручались європейці. Бо вони та американці підходять до мирного процесу по Україні з двох різних точок зору. Європа бачить, як Росія переозброюється, і переймається наступною війною. У свою чергу, США мислять короткостроково: припинити вогонь, поставити Україну на ноги і сколотити свого роду "холодний мир" на рік чи два. Різниця пояснюється близькістю європейців до поля бою та почуттям, що вони можуть бути наступними, тоді як американці більше стурбовані Китаєм як довгостроковою загрозою.
На що може піти Україна у ході цих "торгів", а на що ні?
Знов таки, у розмовах з проукраїнськими американцями зі сфери міжнародної політики, я виніс для себе декілька принципових тез.
Почну з того, що практично ніхто у США та Європі не бажає безумовної поразки Росії. Основний аргумент: усі бояться смути, хаосу та розпаду імперії, коли в результаті цього розкидана по усій країні ядерна зброя опиниться в руках невідомо кого. Така перспектива їх лякає найбільше, а тому усі, хто продовжує допомагати Україні, готові максимально послаблювати Московію, але не готові допустити її розпаду. З моральної точки зору нам дуже неприємний цей факт, але не враховувати його ми не можемо.
Далі американські україністи (як, до речі, і європейські) стверджують: головне, на що нам не можна погоджуватись - так це на ДОБРОВІЛЬНИЙ вихід з будь-яких українських земель. Бо це створить настільки кричущий прецедент заохочення агресора, що про нього у негативному контексті згадуватимуть ще багато поколінь українців.
Інші пункти можна обговорювати. Звісно, ніхто не має права вказувати нам, до яких союзів доєднуватись Україні, а до яких ні. Звісно, тільки ми маємо право вирішувати, яку армію нам мати, і якою мовою розмовляти. Але... Давно вже стало зрозумілим, що гарантії безпеки ядерних європейських країн (плюс Німеччина), а також сильні та оснащені за стандартами НАТО ВСУ і є основною гарантією. Тому наразі базовим виглядає сценарій, за якого в рамках "мирної угоди" Вашингтоном де-факто буде накладений мораторій на вступ України до НАТО. При цьому Київ не змушуватиме де-юре відмовлятися від цього наміру та змінювати власну Конституцію.
Що стосується чисельності нашої армії, то теж ніхто не має права визначати її кількість. Але у Вашингтоні вважають, що путіну треба буде якось "продати" закінчення війни своїм накрученим пропагандою бісноватим рабам, а тому можна погодитись на чисельні обмеження у 700-800 тис. військових. Більше ми навіть за допомогою європейців не зможемо утримувати. До того ж, ці 800 000 ще треба буде знайти після того, як велика частина тих, хто воює ще з 2014-го, захоче демобілізуватись. Так що тут я бачу виключно моральну проблему - особливо, з урахуванням того, що в Стамбулі у травні 2022-го болотні падлюки вимагали скорочення ЗСУ до 65 тис. штиків.
А тепер з холодною головою юриста поясню, що не бачу трагедії у викладених вище поступках, які є принциповими для путіна. Справа у тому, що існує діюча Віденська конвенція про міжнародні договори 1969 року, яка каже, що жоден міжнародний договір не має сили, якщо він отриманий із загрозою сили або із застосуванням сили. Тому, поки російські окупаційні війська знаходяться на нашій землі, будь-який підписаний документ з боку України згодом - коли міжнародне право буде поновлено - не матиме жодної сили. Жодної!
Тобто, Україна для запобігання подальшого наступу РОА може підписати, що передає Росії зірку Альдебаран, усіх пінгвінів світу, Єрмака з Безуглою та Арестовича на додаток, - все це для міжнародного права не має жодного значення, бо Росія отримала це все на порушення Статуту ООН. Який, до речі, також забороняє використовувати силу для зміни кордонів. І цей день - день відродження міжнародного права та максимально слабкої Росії настане - це моє глибоке переконання. А от якщо ми добровільно погодимось йти зі своєї землі та юридично визнаємо окуповані території російськими, цього нам не вибачать ні родичі загиблих воїнів, ні самі воїни, ні наші нащадки.
За рахунок чого і як довго Україна зможе триматись на полі бою?
Відповідь дуже проста - за рахунок пасіонарної частини ЗСУ та грошей. Я навіть не згадав тут наших європейських друзів - вони наразі також вперлись лобом у проблему грошей. Бо європейські гроші - це зброя і більша частина українського бюджету.
Європейці можуть довго говорити про підтримку України, але без грошей - це як втішний візит жертви зґвалтування до психіатра замість покарання насильника. Певний час європейські уряди виділятимуть нам достатньо коштів, але у країнах демократії так прийнято, що керівники держав знаходяться у висококонкурентному політичному середовищі і вимушені постійно балансувати між міжнародними зобов'язаннями і "хотєлкамі" своїх виборців. Ми вже отримали тривожні сигнали від Італії та Чехії, а політична стійкість Макрона з Мерцем нижча, аніж нам хотілось би. Тому питання отримання нами коштів т.зв. репараційного кредиту за рахунок російських заморожених активів стає головним питанням виживання та подальшого спротиву України.
Саме тому зараз відбувається вирішальна битва за доступ до цих грошей. І найбільш прикро те, що зірвати такий доступ намагається не тільки Росія, але й США. Зокрема, американські посадовці переконують держави-члени ЄС, що ці активи потрібні, щоб забезпечити мирну угоду між Києвом і Москвою, тому їх не варто використовуватися для продовження війни. Вашингтон також пропонує використати ці активи, нібито, для фінансування післявоєнних американських інвестицій. Європейські лідери наполягають, що питання використання активів — це справа Європи, оскільки більшість заморожених коштів перебуває саме в ЄС. Наразі Мерц відправився до Брюсселю щоб прибрати чи не останню перепону на цьому шляху - позицію Бельгії.
Довідково: за оцінкою Єврокомісії, Україні потрібно 135 мільярдів євро до кінця 2027 року у разі продовження бойових дій. 115 млрд євро пропонується витратити на оборонну промисловість України, 50 млрд євро на бюджетні потреби та ще 45 млрд на погашення кредиту G7, наданого Україні з 2024 року. Репараційний кредит є частиною ширшого фінансового пакету вартістю до 210 млрд. євро, покликаного підтримати Україну в найближчі роки. Альтернативою використання активів РФ пропонується загальна позика Євросоюзу на 90 млрд євро.
Тобто, відчуваєте різницю між 210 гарантованими млрд доларів і 90 млрд, виплату яких ще можуть призупинити окремі країни у випадку приходу до влади в них ультраправих чи ультралівих сил. Так що яйце путіна зараз у Брюсселі, а розбити його і забезпечити підтримку України на багато років уперед і намагаються наші вірні європейські друзі. У цьому сенсі я налаштований досить оптимістично. До того ж, Лондон показав гарний приклад - Британія вже зараз готова передати Україні 10,6 млрд доларів заморожених активів РФ. Думаю, 18-19 грудня буде прийнято позитивне для нас рішення, але є одне але...
Що не так з українською владою?.
Ви навіть не уявляєте, якої шкоди заподіяв Україні останній корупційний скандал. Звісно, наші європейські друзі весь час повторюють: головне, що Зеленський бореться з корупцією і, мовляв, тільки в авторитарних країнах її "немає". Це, звісно, мантри для своїх виборців, які все голосніше почали говорити про, м'яко кажучи, нецільове використання українською владою грошей європейських платників податків.
Насправді ж, у кулуарах європейці повністю підтримують проведення в Україні виборів усіх рівнів не пізніше, аніж через сто днів після буд-якої мирної угоди. І вони навіть не приховують, що у подальшому роблять ставку на Залужного, який провів багато зустрічей з ними у форматі non-paper, а на цю годину знаходиться в Києві (для чого - повідомлю у наступному огляді). Паралельно йде тиск на самого Зеленського для того, щоб той добровільно відмовився від висування на другий термін. Останній, розуміючи, що може піти "паровозиком" за своїми арештованими друзями вимагає взамін низку особистих гарантій, на більшість яких європейці готові пристати.
НАБУ у цьому контексті (нагадаю, НАБУ і САП, які створювались з ініціативи та на гроші американців, наразі фактично перейшли під контроль ЄС; причина проста: раніше американці не хотіли допустити розкрадання своїх грошей в Україні, а зараз цього не хочуть європейці) демонстративно стискують кільце навколо самого Зеленського. І щоб залишитись на п'єдесталі у всьому білому, останній почав витягати з небуття усяких менделей, задача яких одна: медійно відокремити "злодіїв" на кшталт Міндіча-Єрмака від "героя" Зеленського.
Проте, звільнення детективу НАБУ Магамедрасулова означає фактичний крах проекту ОПУ щодо нанесення контрудара проти антикорупційних органів. Два органи, руками яких планувалося цей удар завдавати - Офіс генпрокурора та СБУ, фактично заявили про свій «вихід з чату», виступивши з клопотанням про звільнення детектива НАБУ. Загалом, це було зрозуміло ще після відставки Єрмака, але тепер закріплено практично офіційно. Також це свідчить про ослаблення політичного контролю Зеленського над силовими структурами.
Що там з болотним царством?
Там все досить хрєново. У 2025 році доходи російського бюджету тільки від нафтогазового сектора за 10 місяців впали на 21%, що пов'язано з падінням цін на нафту Urals, зростанням знижок для азіатських покупців, посиленням санкцій та логістичними витратами. Плюс наші дрони "вибили" ще 15 відсотків цих прибутків, а це досить багато. Путін навіть випросив у Трампа призупинення деяких санкцій проти нафто-газового сектору Ерефії. Зокрема, США продовжили дію генеральної ліцензії, що дозволяє мережам автозаправних станцій "Лукойлу" за межами Росії працювати без застосування санкцій. Термін - до квітня 2026 року.
У цьому контексті, навіть Z-блогери почали відкрито писати про близький апокаліпсис. Цитую одного з них мовою оригінала: "Все вопят о том, что переговоры Уиткоффа - Кушнера с руководством РФ провалились, мол, что война будет вечной. Не будет. Не обращаю внимания на дипломатические танцы. Вижу, что творится в экономике. Полярная лиса приходит в РФ. Воевать дальше - пупок может развязаться, ибо все средства на войну бросить невозможно. Уже весной обрушится экономика, а затем армия и госаппарат. Ни одна из заявленных целей так и не была выполнены. Более того, РФ понесла колоссальные человеческие потери, которых не знала в современной истории, а в качестве "награды" получила часть украинских территорий, уничтоженных до основания."
А тепер, якщо хтось з вас осилив до цього моменту мій довгочит, зробимо певні висновки:
США зміною своєї офіційної стратегії довели, що вони поступово дистанціонуватимуться від нашої війни, а сам Трамп наразі більше переймається Венесуелою, аніж Україною.
У Європі стурбовані і не довіряють Трампу у переговорному процесі щодо України. Більше того, дипломати в НАТО навіть не впевнені, яку саме версію мирного плану команда Трампа обговорює з Кремлем. А тому усі сили у найближчому майбутньому кинуть на те, щоб забезпечити фінансування Києва на максимально високому рівні та створити власні безпекові механізми із максимальним залученням до них нашої країни. Якщо перемовини у черговий раз закінчаться провалом, допомагати нам готові в автономному режимі - навіть, якщо Вашингтон вирішить припинити продаж своєї зброї. Що, враховуючи інтереси військового лобі, вкрай малоймовірно.
Україна може обговорювати окремі пункти т.зв. "мирного плану", але ні в якому разі не погоджуватись на добровільну здачу своїх земель та їх юридичне визнання за Росією. Попри корупційні скандали та не дуже сприятливу ситуацію на фронті, у нас є можливості триматись ще досить довго. Головне - незмінність та безперервність європейської підтримки.
Росія наразі знаходиться у критичному економічному становищі, але теж готова ще до декілька місяців наступальних дій. Враховуючи той факт, що наразі РОА спалює свою основні резерви, у березні-квітні вона буде здатна лише оборонятись. Це загальна думка абсолютно усіх експертів, з якими я розмовляв. Саме у цей час слід очікувати реального завершення бойових дій внаслідок патової ситуації, яка складеться на той час. Особливо, якщо росіянам не вдасться захопити Краматорсько-Слав`янську агломерацію. А їм це не вдасться.
Кільце навколо Зеленського продовжить стискатись, що спонукає його піти на популістські призначення в своїй адміністрації та уряді, але це його не врятує від подальших втрат політичних позицій. З ймовірністю 90% він не балотуватиметься на наступний термін. Щодо його подальшої долі, прогнозів не робитиму - тут багато варантів.
У цілому становище України складне, але далеко не безнадійне. Ми успішно та послідовно нищимо основний актив Росії - її нафто-газову промисловість. Ми маємо вірних друзів серед більшості європейських країн. Ми маємо боєздатну армію і ми маємо витримку людей, які її підтримують. Все це дуже не мало.
Щодо нинішніх перемовин. Впевнений, що наразі ніхто, окрім тих, хто був безпосередньо залучений, не зможе розповісти детально, про що йшла мова у Москві 2 грудня. Але про результати тих переговорів, які зараз ведуть Умеров з американцями, я сподіваюсь дізнатись досить скоро. Про що знайду час розповісти вам поза рамками тижневого огляду.
Через кілька годин настане Миколай та День Української армії. Поважаю першого "винуватця" цього свята, але більше вірю у другого. Якщо ви не проти, через кілька годин поставлю збір: треба викупити три грудневих "джмелика" - вони дуже добре показали себе у міських боях.
Зичу вам, шановні друзі, оптимізму, терпіння, злагоди, здоров'я. З повагою, Олег Шарп.
