За останніми дослідженнями Російської академії наук, національна економіка стрімко гальмує. Причому в провідних галузях – видобутку корисних копалин, в переробці, в гуртовій торгівлі разом з будівництвом. В аграрному секторі й на транспорті взагалі зафіксований тривалий спад.
За даними московського Інституту народногосподарського прогнозування, російська економіка пройшла пік в травні 24 року і продовжує падати.
ВВП на цей час впало стосовно наступного місяця на 1,44%. Інфляційні очікування лише набирають швидкість і близькі до галопу. Ціна імпорту перевалила за кілька червоних ліній, через рестрикції. Платоспроможний попит все ближче заходить в зону дефіцитів.
Якщо дорогі кредити для населення компенсуються якось грошовими виплатами контрактникам і високими ставками на воєнних заводах, то на надзвичайно високі кредити для бізнесу, в умовах постійно зростаючої ключової ставки Центробанку, неминуче будуть все більше розкручувати маховик інфляції.
Без сумніву, у Зеленського це розуміли, коли приймали рішення про воєнну операцію на території Росії. Досить значними силами, які були вкрай потрібні для зламу наступальної енергії, ініціативи росвійськ на сході й заході.
Нам важко оцінити злам російської повзучої стратегії на гарячій лінії фронту силами 4 частин механізованих і добре озброєних бригад. Як і важко пояснити доцільність Курської операції та заплановані наслідки через її високу секретність, яка зберігається й понині.
Якщо зібрати до купи всі можливі здогадки Курського плану Зеленського-Сирського, то можна зробити лише один пріоритетний висновок: Курська операція є політичною стратегією, якій підпорядкована воєнна.
Іншими словами, ЗСУ не збираються, й обʼєктивно не можуть, досягати значних воєнних цілей на території ворога. Їх успіх, навіть обмежений, є серйозним важелем тиску на Путіна, його оточення і російське суспільство. Спробою загнати його в часовий цейтнот, коли рішення доведеться приймати одразу на множинних напрямках.
Путіна підштовхують до висновку, що, можливо, битву він і виграє, але війну програє. Якщо не вийде із яйця Кощія. Тобто, не відмовиться від ультиматуму, для реалізації якого у нього не залишилося ресурсів. Він ще не готовий відступити.
Як майстер дзюдо, в його мізку законсервований набір ефективних і переможних прийомів, але його тіло вже неслухняне. В будь-який час він може впасти на татамі через свою самовпевненість і недооцінку реальності. Тому він і цілує Коран, тримаючи Кадирова за руку. Вибух на Кавказі, який може спровокувати самопроголошений шейх, розірве Росію.
Разом з тим, у президента Зеленського не менші виклики. Йому треба не лише втримати союзників, але й переконати їх підняти планку воєнної, і не лише, допомоги України. Найскладніше знайти філософію і безальтернативну логіку нарощування залученості Заходу, найперше НАТО, у війну проти Росії.
Ніхто про це не хоче говорити, але союзників травматизм нової реальності має замінити утопію очікувань від Путіна. Він веде війну на виснаження. Як з Україною, так і Заходом, використовуючи її для створення неформально союзу агресора і ворогів західної цивілізації.
Росія скоро буде масово використовувати не тільки китайські високотехнологічні елементи для виготовлення сучасної й високоточної зброї, але й прямо наносити удари по Україні балістичними ракетами Північної Кореї та Ірану, передаючи їм на заміну передові ракетні, авіаційні і ядерні технології.
У відповідь Захід почав велику гонку озброєнь, яка не здатна змінити існуючу реальність. Проте, вона лише підіймає ставки ескалації й створює ризики переходу до епохи непередбачуваних в часі воєн і воєнних конфліктів. Не дипломатія, економіка і надійні гроші будуть агентами прогресу, а володіння передовою зброєю. Особливо ядерною. Сполучені Штати прийняли секретну ядерну доктрину. Проти Китаю, Росії та Північної Кореї. Це шлях в темряву часу, в безодню.
У відповідь всі порогові й високотехнологічні країни будуть виробляти атомні бомби та запускати в Космос оснащені ними платформи. Для захисту національної безпеки.
6 вересня міністр оборони Остін збирає черговий «Рамштайн». Поговорити. Можливо, висловити невдоволення українською атакою на Курськ, як на минулому саміті щодо ударів по російських НПЗ.
Краще зробити спільний висновок, який має стати дорожньою картою для НАТО – Росія глобальний агресор, яка створює загрозу перетворення спровокованої воєнної кризи в Україні й на Близькому сході у нову світову війну.
Натомість глобальному саміту миру, оскільки він не має жодної перспективи, президент Зеленський може запропонувати політичну стратегію зупинення і завершення війни в Україні та на Близькому сході.
Декларацію, на манір Атлантичної хартії Рузвельта і Черчилля 14 серпня 41 року, підписаної на борту лінкора «Принц Єльський» в Ньюфаундленді.
Операція ЗСУ в Курській області, тому, «є не лише відповіддю Росії на окупацію українських територій». Це ще й сигнал союзникам, що Київ, задля виживання держави й нації, буде все глибше включати російську територію в безпосередню і тривалу війну.
Тому, вночі, з вівторка на середу, 10 українських безпілотників знову долетіли до Москви. Заборона УПЦ МП, яка залишається на орбіті Москви, також є спробою підняти ставки для Путіна.
Зрозуміло, що вторгнення ЗСУ в Курську область не буде ідеальним і вимагатиме значних ресурсів, які будуть вилучені із боїв за українські землі, де ЗСУ відступають і відступають. Це серйозний виклик і для главкома Сирського, якому неминуче будуть про це говорити, якщо він не зупинить обвал оборони.
Проблеми чекають і на Курщині.
По-перше, це дуже хиткий плацдарм на території Росії. Втримати тривало його можливо, але рухатися дальше буде надзвичайно складно. Поки що ЗСУ пройшли малозаселені території із 30 тисяч кв. км Курської області. 68% населення живе в Курську і Курчатові. Звичайно, якщо ЗСУ захоплять Курськ і Курчатов з його АЕС, у Путіна можуть виникнути важкі виклики. Внутрішні й зовнішні.
Поки що ця, без сумніву, блискуча операція ніяк не вплинула на владу Путіна. Він самовпевнено вважає, що до 1 жовтня його колишньому охоронцю Дюміну вдасться витіснити ЗСУ з Росії.
Невипадково він пропонує Алієву стати посередником у переговорах з Вірменією. Демонструючи тим, як би суб'єктну стабільність і контрольованість подій в Росії.
Друге. Путін відсторонив Генштаб від протидії ЗСУ в Курській області, поставивши йому головне завдання – посилити просування на сході й півдні України.
Незважаючи ні на що. Він не тільки не буде перекидати фронтові бригади на Курський плацдарм, але інтенсивно посилює їх ударні можливості значними резервами.
За останні 2 тижні росіяни захопили ще 150 кв. км біля Покровська і просуваються дальше. Путін не вірить у свою поразку і не готовий до неї. А отже, і до реальних переговорів.
Після вторгнення ЗСУ в Курську область, Китай виключив тему своїх мирних ініціатив з порядку денного. Тимчасово. Президент Сі – єдиний сильний посередник, який міг би взяти на себе роль переговорного центра. Скоріш за все, він ще не знає, як зламати непоступливість Путіна і його амбітну переконаність перемогти в цій війні.
За традицією він продовжує сидіти на верхівці пальми й спостерігати за битвами. Не лише в Україні.
В Київ прилітав премʼєр Індії Моді. Це довга дорога від Путіна, з яким він нещодавно зустрічався в Москві. Американці, британці та французи всіляко підштовхують його до посередництва. Прямої зацікавленості у нього про пошуки «Формули миру» для обох сторін, немає. Путін прямо заявив, що Росія добʼється всіх поставлених цілей у війні з Україною.
На відміну від Китаю, сил і ресурсів для впливу на Путіна погодитись шукати компроміси, немає зовсім. Без перебільшення.
В США – епічна битва за крісло президента імперії. Трамп оговтався від передачі прапора демократів молодій і спортивній Камалі Гарріс і переконаний у своїй перемозі. Плану завершення війни в Україні у нього немає.
Продовжувати лінію Байдена він точно не буде. Змусити Путіна сідати за стіл із ненависним йому Зеленським – він не зможе. Як і повністю припинити допомогу Україні. Тобто, оголосити себе ворогом демократії.
Отже, почне «з нуля». Створять період важкої невизначеності. Для України, Європи, НАТО й інших союзників та партнерів Америки.
Україна не стала особливим центром уваги та політичної стратегії на Зʼїзді демократів Чикаго, який почався у понеділок, 19 серпня.
Байден відзначив свою особливу, і це справедливо, роль в організації супротиву Путіну і воєнно-фінансовій підтримці Києва.
В четвер 22 серпня виступить зі своєю політичною програмою Камала Гарріс. Неясно, чи буде війна в Україні важливою темою її зобовʼязань, як наступного президента.
Ми вже раніше писали, що вона, найскоріше, продовжить лінію Байдена. Але невідомо яку. Нерішучості чи цілеспрямованості, червоних ліній чи швидкої еволюції на зняття всіх обмежень на зброю для ЗСУ.
Поки що Білий дім традиційно «гальмує». Не дивлячись на запеклі бої на сході, відступ ЗСУ через брак великокаліберних снарядів і ракет чиновники Байдена міряють глибину червоних ліній і кидають карти Таро для оцінки їх наслідків.
Виручає Німеччина, яка 29 липня, в день Зʼїзду демократів, спільно з Данією передали Києву 8 леопардів 1А5, ЗРК Iris-T, 14 тисяч 155-мм снарядів, 10 безпілотних надводних кораблів і 26 БПЛА «Вектор». І ще багато чого.
У мережі «Х» Шольц повідомив про 50 млрд кредит для України. Від відсотків заморожених в Європі російських активів. Цей кредит «дозволить Україні» закуповувати більше зброї. Міноборони Чехії в той же день заявило, що «за рахунок заморожених російських активів закупить і поставить в найближчі місяці дві сотні тисяч снарядів».
Financial Times вийшла з дослідженням, що довгострокова підтримка України можлива без значних витрат для кожної окремої країни. За рахунок російських суверенних активів в Європі й США, відносно яких G-7 практично прийняло рішення про їх використання для оборони українців.
Злам червоних ліній Зеленським атакою на Курськ посилив впевненість Заходу подолати їх у своїй політиці стримування і лояльності до Москви.
За оцінками видання, це дасть можливість забезпечити Україну підтримкою в розмірі близько 265 млрд доларів на рік. Для цього ЄС, США і Британії достатньо виділяти всього 0,45% свого ВВП.
Одночасно, за різними оцінками, російські витрати на війну складають близько 140 млрд на рік.
Іншими словами, Захід, попри пануючий скепсис симпатиків Москви й традиційних нудних песимістів, має намір практично подвоїти фінансову допомогу України для нарощування спроможностей вести активну війну в напрямку поразки Росії.
Це також констатація фактів ослаблення Путіна, і втрати ним здатності підтримувати своє домінування, та значного виснаження російської воєнної економіки разом з армією.
Одночасно це можна вважати швидкою відповіддю на публікацію німецької Frankfurter Allgemeine Zeitung про рішення Німеччини більше не виділяти крупних фінансових ресурсів на підтримку України.
Міністр фінансів Крістіан Лінднер ще 5 серпня листом міністру оборони Борису Пісторіусу просив не одобрювати подальші замовлення на закупівлю озброєнь у промислових підприємств. Він скористався «бажанням» Шольца зупинити нові закупки, на яких не стає бюджетних ресурсів.
Голова оборонного комітету Бундестагу Маркус Фабер повідомив газеті Deutsche Allgemeine Zeitung, що виділені Україні кошти заморожені не будуть. 7,1 млрд на 24 рік вже практично витрачені на замовлення зброї. Інші ресурси будуть виділятися за допомогою партнерів з підтримки України й використання заморожених російських активів. Непорушними залишаються 4 млрд євро на зброю 25 року. Договори на них з ВПК вже підписані.
Іншими словами, нових замовлень за межами запланованих, Шольц робити не буде. Немає грошей, якщо не порушувати бюджетний план. Невідомо звідки німецький уряд взяв гроші на поставку Україні ЗРК Iris-T, від якого відмовився клієнт в інтересах України після удару по «Охматдиту».
На українську допомогу сильно тисне 100 млрд євро, які були виділені додатково урядом для зміцнення обороноздатності ФРН. Вони також заплановані, і їх ледве стає на 2% оборонних витрат в системі НАТО.
Треба зрозуміти, що Німеччина – є другим донором воєнної допомоги після США. У правлячій коаліції – жорсткий спір через посилення фінансування оборонних запитів України. Не дивно, бо 2/3 німців це підтримують. І хоч у нинішньому бюджетному плані ФРН не стає 12 млрд євро, і партія Лінднера (СвДП) виступає за «бюджетні гальма», всі вимагають рішучого відпору російській агресії й надання Україні всього необхідного.
На тлі проросійської позиції «Альтернатива для Німеччини» і новопопулістського союзу Сари Вагенкнехт. Вони домінують у колишній НДР. Це однозначно прискорить передачу заморожених активів Росії Україні. Тим чи іншим чином.
В цілому німці бояться повторення ситуації із блокуванням воєнної допомоги в Конгресі США, коли Україна втратила не лише значні території, але й воєнний паритет, який тримав російські війська на віддалі. Риску підвів віцеканцлер Роберт Габек в інтервʼю Berliner Morgenpost, де він назвав допомогу Німеччини Україні «без будь-яких – якщо та але».
Представник Мінфіну Фабіан Лебер у Берліні спростував сумніви у німецькій підтримці українців. Хоч у ФРН є серйозні економічні труднощі, вона залишається більш ніж достатньо багатою, щоб підтримати фінансування України без особливих обмежень.
В умовах, коли Україна має обʼєктивно недостатні можливості для масштабного виробництва зброї, а Росія закуповує значними партіями снаряди й ракети у Північній Кореї. Та збирається закупити біля 200 балістичних ракет ближнього радіуса дії Fath-360 і Ababil в Ірану вже найближчим часом.
І хоч Іран відмовляється, надто багато витоків інформації свідчать про те, що він уже міг їх поставити. Два десятки російських офіцерів вже кілька тижнів проходять підготовку на іранських ракетних базах.
Іран вже зіграв значну роль у посиленні російських воєнних можливостей, поставивши Кремлю «Шахеди» і «Моджахери-6». Він спочатку заперечив це, але потім визнав, що поставив йому «обмежену кількість» безпілотників.
Більше. У 23 році Росія локалізувала, або збірку, або ліцензійне виробництво повного циклу іранських дронів у Татарстані. Росія також веде переговори про закупівлю у Тегерану балістичних ракет малої дальності «Фатех-110» і «Зольфагар».
