Віра в "гарантії" росії, сподіваюсь, вмерла або ледве дихає хіба що в хворобливій уяві совків та колаборантів. Віра в гарантії США, натомість, дуже хитка річ, коли тобі заявляють: ти мусиш зупинити вогонь там, де стоїш, а повернення кордонів 1991 року тобі ніхто не гарантував. Бо комусь треба потішити своє его та на весь світ показати, що ти таки зупинив війну. Як ти її зупинив, та за рахунок кого - то вже інше питання.
Але щодо США могли би бути більш сильні наші позиції, і навіть гарантії були би сильніші, якби не наше "але".
Наше "але" почалося як мінімум з 2019 року, і вдарило нас самих по головах вранці 24 лютого 2022 року. Виявляється, що потрібні завчасні розпорядження для армії нашим "гарантом" зроблені не були, власними ракетними програмами чи виробництвом дронів ми починаємо хвалитися лише сьогодні, коли за кожну невиконану гарантію щодня гинуть люди. Риторичне питання - скільки коштують ці життя в перерахунку на гроші? На час? На гарантії?
Розуміючи те, що завжди треба починати з себе, нагадаю відому фразу: "я не стукаю в чужі двері, якщо мене не кличуть", чи "я не ходжу в гості, якщо мене не кличуть". Щось таке, дуже близьке за змістом, було сказане по "1+1" свого часу, на всю країну.
Можливо, і можна було би з якогось боку погодитись, може з побутового, особистого - але не тоді, коли ти маєш вже розпочату ворогом війну. Вже прорвані кордони, вже вбиті цивільні, вже окуповані міста. І ось якщо ти в посиленому темпі розробляєш для власного народу свої гарантії (армія, лінії оборони, економічна безпека від росіян тощо) - та будь ласка, не ходи, якщо тебе не запрошують. Ти ж готуєшся обороняти державу власними силами? Якщо ти вважаєш, що ти все робиш для цього, або маєш програму та чітке бачення, як протистояти росіянам без капітуляції - та не ходи, не стукай в ті двері, хто тебе змушує?
Але маємо те, що маємо, коли три описані мною "гаранти" не захистили Україну. Це комплексна річ, коли одна слабка ланка комунікує з іншою ворожою, і з третьою, яка саме сьогодні на твої проблеми дивиться виключно під своїм егоїстичним та цинічним кутом, або ж прагматичним - то постраждав тут тільки народ України, який виявився затиснутий між дилетантами, ворогами та циніками.
Біль, сльози, розпач, смерті, щоденний героїзм наших бійців на фронті - все це куди?
Вкотре розумію, що гарантії можна дати лише самим собі. Дати їх можуть тільки ті, кому ця земля потрібна не лише для того, щоб вичавлювати з неї гроші, та виводити їх кудись в Іспанію, скажімо, де вже сісти ніде через емігрантів росіян.
І тут би час саме посилити нас, бо російський бюджет вже не справляється з фінансуванням так званої "сво" - російський бізнес отримує листи від влади з зазначеним рахунком, куди той начебто добровільно мусить відраховувати суми на війну щомісячно (!)
Але щось вимагати від союзників, маючи таке власне гальмо у власній країні, яке, як з того фільму, не дивилося вгору - ну... Складне питання.
