Якщо відкинути наші з вами емоції, підкріплені здогадками і звинуваченнями, то рішення всіляких міжнародних спортивних комітетів щодо участі в змаганнях спортсменів з білоруської сср і країни якої не стане під нейтральним прапором, виглядали досить логічно.
Головним їхніми аргументами було: це лише путін вінауват, спортсмени внє політики, вони це підтвердили відмовою виступати під прапором країни якої не буде (насправді, ні, вони залишилися немитими і вони так роблять бо не мають іншого варіанту) і ГОЛОВНЕ: відсутність цих спортсменів понижує рівень змагань, рівень змагальності.
Ці аргументи, особливо останній, були логічними і достатньо сильними на користь участі спортсменів з бсср і країни якої не стане і протиставити їм було нічого.
До сьогодні.
А сьогодні українка Olga Kharlan показала зворотній бік медалі. Показала тому, що просто залишилась українкою.
І тепер питання звучить по іншому: а вибуття переможців двобоїв, притендентів на перемогу, (можливо) позбавлення цих людей-фаворитів шансів на участь у Олімпійських іграх хіба не приводить до пониження рівня змагань? Чому вони після своїх перемог мають переступати через свою національну ідентичність, біль, втрати, заради участі тих, хто за всіма канонами спорту і олімпізму не має бути допущений до змагань через свій паспорт, через дії їхньої країни.
От тепер на цьому прикладі можна зробити суттєвий внесок в спорт, вишвирнувши звідти сміття.
Тільки от робити цього з нашого боку нікому. Але це вже інша історія.
