Юрій (George), син короля русинів Лева Даниловича та Констанції (дочка угорського короля Бели IV) народився у 1262 році. Але точний рік його смерті є невідомим (різні джерела вказують і 1308 і 1316 роки). Це найтаємничніша, та водночас ключова історична постать в українській історії. Саме король Юрій став на заваді польській та відповідно совково-московитській історичній "концепції". На превеликий жаль для польских письменників-фантастів і пропагандистів (як і для наших манкуртів чи моксельських дикунів) король Юрій був одруженим двічі. Першою дружиною була сестра засновника Польського королівства Владислава І Локетека — католичка Евфімія (яка народила Юрію синів Андрія та Лева ІІ); другою дружиною була українська православна княжна Варвара (яка народила Юрію сина Дмитра ІІ). Московити ж (і наша дипломована сволота) вигадали його «одруження» на ханум із Юрта Джилаукуна (типу "суздальска княжна"). Та існує офіційне документальне свідчення нащадка Варвари та Юрія – князя Костянтина Острозького у його сповіднику.
Правління короля Юрія припало на час об’єднання сусідньої та союзної Польщі. В його ж роки правління скінчилася епідемія чуми, яку занесли ординці під час Другого Західного походу (русини втратили 20,000 осіб у боях та від чуми). Від чуми вимер майже весь улус Мувала та прикордонний з Золотою Ордою Смоленськ (п’ять мешканців, що вижили з ключами та документами пішли до Польщі).
За литовськими переказами, Юрія хрестив у рік його народження жемайт-заручник Войшелк. Ця легенда виникла пізніше, під час втрати незалежності королівства, коли православні русини стали підданими князів-куніґасів. Найкумедніше, що печатками Юрія (як і його ім’ям) користувався невдаха-узурпатор з Мазовії, Болеслав (його московити і наші манкурти видають за «Юрія ІІ Болеслава»). Монах-францисканець зі Севільї залишив опис Королівства русинів часів Юрія та його синів: "Залишивши Польське королівство, я прибув до королівства Львів (Leon), яке німці називають Лемберг, у якому нараховується п’ять великих міст. Перше називається Львів, друге — Київ, ще одне — Володимир, ще одне — Пінськ, ще одне — Сівер. Відомо, що королівство Львів межує з країною Романією і з королівством Алеманія". Королівство Алеманія — це Священна Римська імперія Німецького народу часів імператора Людовіка IV Баварського. При його попереднику Чехія увійшла до складу імперії, і таким чином Королівство русинів отримало кордон з Алеманією (Німеччиною).
Напис на печатці короля Юрія латиною звучить: "печатка володаря Георгія короля Руси та князя Володимирського". Король Юрій був коронованим Папою Климентом V після недовгих вагань — Климент у ті часи переїхав з Ватикану до Авіньона. Майже всі стародавні джерела свідчать, що "за його (Юрія) правління держава процвітала обільністю і славою". Також є свідчення, що церкву Святого Юра і печерний монастир у Львові було збудовано за наказом Лева на честь його новонародженого сина. У тій же церкві було поховано короля Василька. Первинну церкву було спалено під час збройного пограбування королівської скарбниці Казіміром-крадієм у 1340 році. Але у 1341 році храм було відновлено (про це пізніше).
А що саме Юрій командував бійцями, які вбили Одноокого Ісуса (Ногая), то за час правління короля Юрія відносини Золотої Орди під головуванням Тохти та Королівства русинів були дружніми. Хан Тохта повністю винищив рід улусного хана Ногая, а переважну більшість його підданих переселив до свого улусу, в межиріччя Волги та Дону.
Польський король Владислав І (1260–1333) в часи найвищої могутності, яка припадає на роки правління короля Юрія, жодного разу не вчинив військового походу на державу свого швагра та сестри Евфемії. Відповідно «літописні свідчення» про «походи» русинів у Польщу в ті часи є звичайною московською брехнею.
Совковою брехнею є і висвітлення відносин Ордену з католиками-жемайтами та католиками-поляками. Жемайти скористались нападом Локетека на Орден (Локетек намагався відібрати у Ордена Боруссію, яку подарував Ордену Конрад Мазовецький, за прикладом Андраша ІІ, який відібрав подаровану Ордену Семигородщину), але отримали по зубах від краще озброєних братів-католиків. Королівство у часи Юрія було союзником Ордену, про це свідчать оригінали листів його сина.
Навіть наш Володимир Білінський проковтнув вигадку брехуна-пропагандиста Длугоша про "переселення з Помор’я-Мекленбургу і Поруссії населення до Литви". По-перше, Північна Волинь — Дорогочин та Берейстя — "литвою" ніколи не було. По-друге, це переселення відбулося набагато раніше — а саме у 1153-1170 роках, коли волинян та украненів переселили з Померанії та Боруссії на Волинь. По-третє, жемайти захопили ті терени, які зараз є східною частиною так званої Білорусі, і це землі Паллескю-Полісся. Тож у часи короля Юрія конфедерація з 12 куніґасів у реальному житті поділялася на католицьку частину (Жемайтія-Самогітія і північні землі Волині – Гродно, Сувалки) та православну, що перебувала у васальній залежності від Королівства русинів після походів Лева (Новогрудок, Смоленщина, північні терени Чернігівщини та Пінщини). Ноги тієї фантазії про переселення ростуть від праці Стрийковського та пострадянської ідеології, де сучасний стан відносин прямо екстрапольовано на середньовіччя. Чума значно винищила жемайтів та литвинів-поліщуків у 1287-1308 роках. То ж створення «ВКЛЖР» слід відносити до 1384 року (коли власне і з’явилася ця титулатура).
А взагалі, всі документи часів правління короля Юрія та його синів ретельно знищено польскими та московськими окупантами за активної підтримки місцевих колаборантів.
Найбільшою помилкою усіх "істориків" є намагання писати "історію України", ігноруючи події у сусідніх країнах та спираючись виключно на московитські "джерела" брехні.
Сини Юрія Львовича, Андрій та Лев ІІ, уперше згадуються як "руські князі" у грамоті польського короля Владислава І Локетека, датованій 1315 роком. Наступного року, Андрій і Лев Юрійовичі уклали союз із прусськими лицарями та затвердили його своєю грамотою, в якій вони звуть себе князями Галичини і Володимирщини. Грамота є оригіналом і дуже псує фантазії "історікофф".
"Вельможному панові і улюбленому у Христі братові Карлу з Тревері, великому магістрові ордену шпиталю святої Марії Тевтонського дому в Єрусалимі та іншим братам цього визнання у Пруссії. Андрій і Лев, з Божої ласки князі всієї землі Русі, Галичини та Володимирщини, поздоровлення… Оскільки між шановними мужами, вашими попередниками — магістром і братами прусськими, з одного боку, і нашими найяснішими предками — з другого, процвітали вияви люб’язності та добродійства взаємного сприяння, тому й нам відрадно з вами єднатися цим зв’язком прихильності та щирої дружби,.. що в давнину (пов’язувала) наших предків, як це ширше сказано у відповідних документах та угодах. Ми, бажаючи за прикладом наших предків бути з вами у щирій дружбі та прихильності і дружніх союзів, від давніх днів поміж нами укладених, узагалі нічим не зменшити, радше з Божої волі щедріше примножити, будемо старатися надійно захистити ваші землі від татар і від будь-якого іншого ворожого нападника, як тільки це нам випаде… На засвідчення цього ми звеліли написати даний документ, зміцнений силою наших печаток".
Ще трохи свідоцтв: "…Галицько-Волинські князі дбали про економічні інтереси свого краю. Це унаочнюють привілеї на вільну торгівлю купцями з Торуні й Кракова, видані Андрієм Юрійовичем одночасно у серпні 1320 р. Перший зберігся в оригіналі, другий — у пізнішій копії. Обидва охоронні листи містять посилання на часи Андрійового батька, Юрія Львовича…". Текст листа оригіналу від 27 серпня 1320 року:
"Андрій, Божою ласкою князь Володимирщини і володар Русі, висловлює достойним мужам радникам, лавникам і всім громадянам у Торуні прихильність і палку у всьому зичливість. Нехай знає ваша достойність, що ми, прагнучи добра для нашої землі, а також користі всім приїжджим, які бажають побувати у нашій землі з тканинами, товарами або будь-якими іншими речами, за вашою власною радою, … бояр і наших вельмож, надаємо всім приїжджим на … прохання таке право, що жоден з митників наших або урядовців не повинен від них брати тканини або товарів, ні їх конфіскувати. Врешті, … всі ці права, які за часів нашого блаженної пам’яті батька мали на землі Руській усі купці, хочемо, щоб подібним правом знову всі приїжджі або купці користувалися. Також, якщо якомусь приїжджому або купцеві, що прибув на нашу землю, хтось із наших у нашому краю завдасть якусь кривду, прикрість чи насильство, і це буде доказано, то за кожен несправедливо відібраний або взятий динар зобов’язуємося віддати два. Все це іменем нашої влади, з нашого боку і з боку всіх наших постановляємо неухильно дотримуватися".
Тож Торунь та Краків під владою Локетека в ті часи ще не перебували.
Натомість стосунки зі Золотою Ордою значно погіршились, коли там до влади прийшов молодий хан Узбек, син страченого Тохтою конкурента (1211-1312 роки). Зважаючи на те, що Андрій та Лев були племінниками польського короля Владислава І по материнській лінії, то цілком можливо, що вони активно допомогали об’єднувати Польщу, та перебували у "дружньому нейтралітеті" у польсько-прусському конфлікті.
У 1311 році відбулася перша битва між русинами Королівства й татарами Орди у порубіжжі. За свідченням Стрийковського, намісник-князь Юрій Слуцький (Путівльська династія) разоміз Андрієм Немировичем під Ак-Мечеттю (сучасна Біла Церква) в урочищі Ротку вщенть розбили ординський тумен (вбили 8,000 татар).
Так польський дядько Владислав вдало направив своїх русинів-племінників у пастку. Адже Польща перебувала у дружніх відносинах з Ордою Узбека. Та й у нового Папи, Іоанна XXII, були свої претензії на русинський престол...
Glenn A.Rathn, Radio Lemberg
