Треба зауважити, що після невдалої спроби московитів кінця XVII століття примазатись до династії Грифичів, їхні наступники, німці-штукарі, витратили немало часу та французського паперу XVII століття, аби прив'язати брехливі вигадки про "спадкоємність Москви" до спадку королівства Русі — вони вигадували цілі "династії" та "родоводи" (ймовірно, аби Л.Войтовичу було чим зайнятися) для підтвердження "родства" Кобил з вигаданими "хрюковічамі".
На жаль для брехунів з Гольштенії та місцевих свинопсів на кшталт Кара-Мурзи , їхні фантазії не надихали навіть їх самих, бо Кара-Мурза сам сказав, що його "Історія государства Россійського" має домішок брехні (власне там взагалі — суцільна брехня та вигадки). Титулу "Великий князь" у середовищі слов'ян ніколи не існувало. Це прямий переклад титулу тюркских засновників Московії улу-беїв. Наші манкурти і зараз повторюють ту московську лайку стосовно королів, герцогів і князів-принцепсів русинів-українців. Київ перестав бути столицею королівства ще за короля Ярополка, тож згодом Київ був цікавим лише як торгівельний пункт і не більше.
Отже, після етнічних чисток та штучного голоду Генріка Лева, більша частина вендів-волинян, украненів, ратарів, лютичів та інших слов'янських племен рушила на прабатьківщину, на терени Волині (від Сувалок до Володимира). Разом зі селянами сюди пересилились і лицарі, і князі, і син Богуслава І Благочестивого. Це дуже болюча тема і для московитів, і для поляків. По-перше, він носив титул dux, як і його батько; по-друге, він виявився дуже амбіційним, войовничим і харизматичним лідером (чого зовсім не очікували кипчаки, поляки, хорвати Галичини, мадяри та поліщуки); і по-третє, і головне — він належав до королівського роду і мав всі підстави претендувати на все королівство Русі. "Літописці" ХІХ століття приписують його до вигаданого ними "роду" "мстислава-ізяслава-мстислава-ізяслава" (з фантазією у німців було туго), які ніби правили у "північно-східній русі". Насправді, наприкінці ХІІ століття у Merijamaa правили двоє кугизів, а прямих шляхів до моксельських боліт з Русі взагалі не було.
Отже, у 1165-1167 роках на Волинь прибув спадкоємець короля Святослава ІІ, герцог Вартислав ІІ (його вік співпадає з віком Романа і він є єдиним син Богуслава, що "таємничо зник") зі свитою, лицарями та загонами добре озброєних бійців. Десь у 1168 році Вартислав зайняв волинський престол — у західних джерелах його титул звучить як Герцог Русинії — Dux Ruscianorum. Ймовірно, він охрестивяся вдруге — перейшов у праволав'я русинів і взяв ім'я Роман (саме під цим ім'ям він є відомим у Яна Длугоша).
Трохи повернімось до долі його батька і брата. У 1168 році, Богуслав та Казимир брали участь у поході Генріка Лева на острів Руян. У 1170-1174 роках Герцогство Померанія вело війну проти Данії. У 1177 році Богуслав уклав військовий союз з полянами та п'ястами (він одружився з дочкою польського князя). У 1180 році Богуслав нарешті об'єднав під своє владою всю Померанію (але вже переважно саксонську). І в тому ж 1180 році, новий імператор Священої Римської імперії — Фрідріх І Барбаросса — розпочав війну проти зухвалого Генріка Лева, якого у 1181 році він позбавив всіх володінь і титулів. У війні проти особистого ворога на стороні Барбароси виступив і Богуслав І Благочестивий. Інший ворог Грифичів — Вальдемар І — помер ще під час війни Барбароси з Данією. Після поразки флоту Богуслава у битві у Ґрайфсвальдській затоці проти данського флоту епископа Абсалона (1184 рік), та після висадки армії Кнуда VI поблизу Каменя-Поморського (1185 рік), яка почала палити та грабувати поселення у "землях лютичів", Богуслав був змушеним визнати владу данського короля, і почав платити йому данину. Острів Рюґен став данським володінням...
Помер Богуслав І Благочестивий 18 травня 1187 року, на землі украненів у Сосниці, а поховали його на монастирському пагорбі в Узедомі на колишніх теренах лютичів. Його герцогство успадкував Богуслав ІІ. Найвидатнішим у цій гілці Грифичів був Ерік Померанський, який у 1397 році став королем Кальмарської Унії та правив Данією, Норвегією і Швецією. Останній з герцогів Померанських-Грифичів — Богуслав XIV помер під час Тридцятирічної війни (у 1637 році). Його володіння поділили між Тевтонським орденом (Бранденбург-Прусія) та Швецією. Остання представниця роду — Анна фон Крой — померла у 1660 році (українська гілка Грифичів-Острожських вимерла в той же час — остання представниця роду померла у 1654 році). Отже московські Кобили ані до Романа, ані до королівського роду України, не мають жодного відношення.
Та повернімося до України кінця ХІІ століття. На цей час Королівство Русинів було розвалено на Волинь, моравсько-хорватську Галичину (аж до римських володінь Подунав'я), Поділля, Турівщину, Київщину та Полісся-Чернігівщину, що перебувала у тісному союзі з Дешт-І-Кипчаком. Постійні грабунки та свавілля тимчасових "правителів" дуже перешкоджали торгівлі та розвиткові країни. Та ніхто не наважувався об'єднати всі землі знову під однією рукою.
Галичиною правила моравська династія Ростислава — князь Ярослав, син Володимирка, зійшов на престол у 1153 році. Ймовірно, саме він був ініціатором участі у Третьому Хрестовому поході галичан. На це натякає чех Йосип Домбровський, який на початку ХІХ століття написав імітацію до "давньої поеми" про так зване "Слово о полку Ігоревім". Домбровський трохи знав про справжнє положення справ у хорватській Галичини у ХІІ столітті, адже ці хорвати були родичами та союзниками тогочасних богемців і моравів — майбутніх чехів. Окрім участі у хрестових походах, Ярослав у союзі з мадярами намагався захопити Поділля та Волинь. Правителі Турівщини та Київщини нам є невідомими — там просто нікому було фіксувати череду грабіжників під проводом кипчацьких ханів. Відрізана від королівства свебська Інгрія (те, що московити називають "новгородською республікою") увійшла до Ганзейського союзу, що спричинило нову хвилю походів у хащі Merijamaa на лови рабів.
Поштовхом до об'єднання земель стала нагальна потреба у впорядкуванні торгівлі, кордонів та припинення грабунку міст. Молодий герцог Роман Грифич став тим, хто знову об'єднав землі Королівства. А що Галичина мала кордон з Волинню, і постійно ворогувала з нею, то звісно першим кроком Романа було повалення моравської династії та приєднання Галичини до своїх володінь. Для зміцнення володінь васалів Роман запровадив право майорату — все майно дістається старшому сину, всі інші — або служать йому, або наймаються деінде. Так було покладено край роздрібленню володінь і появі різномаїтих "династій", часто дуже сумнівного походження. Після смерті Ярослава (1188 рік), Роман захопив Галич і приєднав Галичину до свого герцогства, та згодом був змушеним відступити з Галича під тиском мадярських військ короля Бели ІІІ. Ймовірно тоді ж Роману присягнули отамани Поділля. Десь у 1189-1190х роках Роман підкорив Турівщину і навіть частину Київщини. Але тут він наштовхнувся на опір чернігівців і кипчаків. Роман був змушеним звернутися за допомогою до брата Богуслава ІІ та його польських союзників — Казимира ІІ Красивого та князів-співправителів Лешека Білого та Конрада. Умовою підтримки поляків було повалення Мешка ІІІ Старого, дядька Лешека і Конрада.
Приблизно наприкінці 1190-х, Роман врешті решт здобув Галичину (Володимир Ярославович загинув і моравська династія Галичини перервалася). Об'єднавши наймогутніші землі Королівства Русинів, Роман пішов походом на кипчаків і розбив їхні війська у 1201 та 1202 роках. Саме в цей час він і відбив Київ у кипчаків та чернігівців (1204 рік) та відновив монастир бенедектинців, закладений за його прадіда. Вся Україна, окрім Чернігівщини, опинилася під владою герцога Русинів. І саме у цей час "Правитель Европи" — римський папа Інокентій ІІІ — запропонував Романові королівську корону предків і покровительство Святого Престолу. Ця частина української історії є особливо ненависною манкуртам та їхнім московським господарям. Московити брешуть, що "від корони він відмовився". Це примітивна й жалюгідна брехня — від пропозицій Інокентія ІІІ в Европі ніхто не ризикував відмовлятися. Роман був одруженим з Ефросинією-Анною, рідною сестрою німецького імператора Філіпа Швабського, тому мав тісні стосунки і з німецькими князями, і з братом, герцогом Богуславом ІІ. Це не дивно, адже на той час Королівство Русинів було складовою частиною Священої Римської Імперії та леном Святого Престолу. Відомо, що Роман підтримував тісні зв'язки з монастирем бенедектинців у Ерфурті (підтримка бенедектинців була звичною для нащадків короля Дмитра І).
У 1204 році сталися дві події, які кардинально змінили тогочасний світ — хрестоносці Четвертого хрестового походу замість Єрусалим захопили ... Константинополь і Морею (суч Греція) і Римська Імперія розвалилася на декілька уламків (частина з них — Морська Вірменія і принципати Теодорос і Фулла розташовувались у Криму, всі вони підкорялись Трабзонській імперії). А трохи раніше, у Магдебурзі було створено лицарський орден Меченосців (більша частина зі 120 братів мала слов'янське походження), який відправився на завоювання лівів та естів. Саме так у 1200 році на балтійському узбережжі й виникло місто Риґа.
А найбільшою загадкою української історії є події 1204 року, коли Rex Galiciae et Lodomeriae — Роман — не чекаючи коронації, зненацька розпочав війну проти своїх колишніх спільників — Лешка та Конрада.
Досі незрозумілими є причини, через які яких Роман розірвав союз, і почав свої бойові дії. Можливо, цю війну було спровоковано Угорщиною. А що всі відомості знищено поляками, то очевидно, що цю війну розпочав Лешек. Того ж року, скориставшись відсутністю військ Романа на Київщині, кипчаки і смоленській конунг Хродерік зруйнували і вщент пограбували Київ разом з монастирем бенедектинців. Цей погром московити і наші корисні ідіоти досі приписують "навалі Батия". Насправді місто зруйнували половці-кипчаки, бо з падінням Константинополя сам Київ перестав бути торжищем і вже не мав жодної цінності.
Тож війська Романа розбили загони Лешека і Конрада та вдерлися до Польського князівства (є непевні перекази, що митрополит Володимирський був категорично проти цієї війни). Фактично менше ніж за рік Польщу було розбито, і брати запросили миру в Романа. Війська русинів стояли біля стін Завихвоста. За "версією" казкаря Длугоша, Романа "розбили у кривавому бою". Насправді Романа вбили ... Лешек і Конрад на мирних перемовинах з приводу капітуляції Польщі, на які обидві сторони мали прийти без зброї. За тіло Романа вбивці вимагали 1000 фунтів срібла. Романа Богуславича ймовірно поховано або у церкві, яку він збудував (сучасне село Шевченкове), або у катедральному соборі Володимира.
Війну Романа і Лешека спровокував Секешфехервар, бо відразу після смерті Романа його корону та титул присвоїв собі ... угорський король Андраш ІІ, який іменувався Rex Galiciae et Lodomeriae — король Галичини і Володимирії. У 1210 році він захопив Галич і за підтримки волинських феодалів віддав владу владу Анні — як регентші при малолітньому Данилові. Але невдовзі залишки представників моравської династії знову захопили владу у місті, і відправили у вигнання Анну із дітьми. Дітей Романа — Данилка та Василька — вивезли до Німеччини (в окупації шансів вижити у принців не було), можливо до володінь дядька Богуслава, або до двору імператора. У 1214 році Андраш ІІ знову захопив Галич, і посадив там свого сина — Коломана. Того ж року королівство Галичини і Володимирії розділили між Угорщиною та Польщею. У 1215 році Коломана коронував Папа Інокентій ІІІ, і він став королем Галичини і Володимирії. Невдовзі у війну за Галицький престол втрутився феодал сіверянського походження (ймовірно зі свити Романа), який є відомим у московській міфології як "Мстислав Удатний". Про нього є лише одна згадка у листі короля Андраша ІІ до папи Інокентія ІІІ. Ймовірно васал Данила намагався повернути сюзеренові Галичину. Перед цим угорці відібрали у Лешека Перемишль і Любачів, що змусило краківського князя звернутися за допомогою до двору Данила, війська якого й очолював воєвода Мстислав.
Київщина разом з руїнами самого Києва перейшла до Чернігівського князівства, що утворилося на уламках Паллескю-Полісся, і яке було фактично під протекторатом Дешт-і-Кипчака. Отже, територію Королівства русинів станом на 1216-й рік було поділено між Угорщиною, Польщею та Дешт-І-Кипчаком.
У 1216 році якийсь "князь" Костянтин із Інґрії, разом з чернігівцями-найманцями, маючи загін у 600 бійців, спробував захопити кереметь Ростов, що належав до володінь кугиза Петая. Разом з братом — кугизом Шатоєм — вони зібрали величезне військо для захисту своєї території — більше 6000 голів предків сучасних московитів. Опис цієї битви є у "Літопісах", бо вона дійсно відбулась, і її місце розкопав та дослідив граф Уваров. Середньовічному загону воїнів протистояла армія часів неоліту, яка навіть не знала штанів (воїни-мер'я були у набедрених пов'язках і озброєними кремнієвою зброєю). Кугизи сиділи верхи на конях, а битвою керував Верховний шаман Заходу Merijamaa. Битва була швидкою — Костянтин втратив аж шістьох бійців, а дикуни — і Верховного шамана і майже 5000 осіб вбитими. Петай здався у полон, а Шатой втік, і вів партизанську боротьбу аж до приходу військ Бату і Джилаукуна. Так Інґрія заволоділа величезними територіями для вилову рабів. Рабів було так багато, що в перший рік інґрійці навіть обвалили ціни на балтійському ринку. Переможці розділили між собою Мещеру — її північна частина дісталась Інґрії, а південна — Чернігову. Звісно, там не було ані міст, ані доріг, і ніхто з переможців навіть не думав щось будувати у тому заповіднику. Десь через рік Костянтин захопив останній оплот Шатоя — кереметь Суждаль. Сучасні московські дослідники вважають, що саме з 1216 року на теренах Мокселі з'явилися перші "князівства".
Цікаво, що на той час практично ніхто не звертав уваги на дивних східних торговців, що почали появлятися у Дешт-І-Кипчаку, Русі, Польщі та Німеччині (розвідку казахів імперії Моалів)... А дарма...
Glenn A.Rathn, Radio Lemberg
