"Ті, кому не пох" - Олег Ельцов

Всім все – пох! Чиновники, оператори кол-центрів, тітоньки на ресепшенах, лікарі й поліцейські – всім пох! В їхніх очах й словах – вселенська нудьга й єдине, що примушує їх жити – бажання аби ти відчепився від них разом з навколишнім світом. Вулицями крокує натовп сомнамбул, як у пеелвінському оповіданнячку «Спи». Вони народилися аби померти, у цьому проміжку навіть не здогадуючись, що живуть. Обивателі, міщани – надто гучне визначення для них. Керуючись закладеними при народженні інстинктами вони сунуться шляхом від колиски до труни. Їм просто пох.

У цій юрбі, наче помічені флуоресцентною фарбою, трапляються поодинокі фігури, яким не пох. Вони не нудні, вони пхають свого носу усюди, щось організовують, до чогось долучаються, мітингують, б’ються, першими йдуть на фронт, а звідти – у свій прихисток Валгаллу. Мають принципи, мають власний погляд. Їх завжди не вистачає всім суспільствам у всі часи. Пасіонарії завжди в меншості, бо гинуть першими. Таке їхнє призначення.

Україна на зламі історії, у передчутті миру, напередодні виборів й Великого переналаштування конче потребує таких людей. Найпростіше сказати – лідера такого штибу й команди з цих недобитків. Намагаєшся уявити портрет героя, який уособлює таку людину, але пропіарений мозок пропонує лише візуалізацію у вигляді портретів Залужного, Кличка, Притули… Раптом викульгує деперсоналізоване: «націоналісти». Далі починаєш співставляти з особами, які підсовує пам’ять й раптом з’являється відкриття: це ж саме ті, кому не пох, жодному з них. Саме вони не дозволили перетворити націю в бидло, боягузів й зрадників. Саме вони найчастіше фігурують в списках героїв цієї війни, а подвиг азовців в Маріуполі – це щось надлюдське й майже казкове.

Це ті самі хлопці й дівчата, які за революційні часи першими торощили шоломи «Беркута» (а потім сиділи разом з ними в окопах ЛБЗ), відгрібали від переважаючих сил тітушні, а за мирного часу першими штурмували паркани диких забудовників, влаштовували рейди по наркоточках й гатили з гранатомету по офісу «Київміськбуду». Бо їм не пох.

Й коли намагаєшся вгадати майбутнє своєї країни й вибрів, що насуваються, виникає припущення: прийдуть саме вони й дасть боже – врятують багатостраждальний народ. А може не врятують…

Дивишся інтерв’ю Андрія Білецького чи Євгена Карася й дивуєшся: чому вони досі не в переліку лідерів нації? Люди мудрі, освічені, довели свої організаційні навички й відданість країні. Можлива проблема націоналістичних рухів в тому, що вони не спромоглися обрати єдиного лідера, якого можна було б запропонувати суспільству, не опанували життєво необхідне мистецтво політпіару, аби донести власні ідеї до отої сплячої більшості?

Електорату лячно: а раптом наступного дня після виборів запровадять мовні патрулі, почнуть бити в пику за мову спілкування й місце народження? А раптом замість реформи юстиції підуть шляхом Зеленського: визначатимуть списки ворогів рішенням СНБО й каратимуть за вироком ревтрійок? Ультраправі завжди надають перевагу силовим методам, а не реформам. Є така небезпека.

Що характерно: два останніх президенти за час своїх каденцій стали значно «націоналістичнішими», ані ж до виборів. Це симптоматично. Вочевидь вони відчули, що окрім націоналістичного прошарку їм більше нема на кого спертися у своєму прагненні покращити країну, бо ставка попередників на олігархію була згубною. За виключенням націоналістів решті – пох.

Далекий від думки, що за націоналістів в країні не крастимуть, зокрема ті самі націоналісти. Події після останньої революції доводять, що націоналістичні партії так само вміють розподіляти сфери впливу й деребанити народне майно. Але, як на мене, корупція – це не провина політиків при владі, а наслідок неупорядкованості суспільного життя. Все, що треба для здолання системної корупції – ефективне законодавство й державні інституції. Оце – головне, що мають зробити ті, хто прийде у владу після війни. Але задля цього потрібний хист, драйв, оте англійське passion, без якого великі справи не робляться. Вдивляючись у політичний ландшафт не бачу нікого окрім націоналістів, в кого наявна ця якість.