Заява міністра закордонних справ Австрійської Республіки Александера Шалленберга в обороні Росії нагадала про майже комічний випадок з недавнього минулого віденської еліти. Одна з його попередниць – дещо екстравагантна Карін Кнайсль у серпні 2018 року запросила на весілля "самого" Путіна. І він, як не дивно, відгукнувся. Приїхав у Богом забуте містечко Гамліц, де відбувалася шлюбна церемонія міністерки з підприємцем Вольфгангом Майлінгером, аби станцювати з "молодою" (Кнайсль тоді було 54).
Танець мав сумне продовження, оскільки подальше життя політикині не склалося. У вересні минулого року вона раптом заявила про намір емігрувати до США через "небезпеку смерті". Ексдипломатка, правда, не уточнила джерело загрози, однак місцеві оглядачі звертали увагу на низку загадкових смертей австрійських росіян, пов'язаних з нафтовим бізнесом.
Щобільше, ситуація із засиллям російських спецслужб в Австрії стала предметом окремого розслідування газети Financial Times. Журналісти дійшли сумного висновку про те, що "Австрія – справжній авіаносець російської агентури". Тоді дипломат, який побажав залишитись неназваним, сказав одверто: "Міноборони країни практично є підрозділом ГРУ".
"Австрія – справжній авіаносець російської агентури", "Міноборони країни практично є підрозділом ГРУ"
І ось Александер Шалленберг у розпал російської війни проти України береться адвокатувати Москву, мовби не в курсі загального налаштування світової спільноти щодо перспектив завершення війни. Він закликає "не перегнути палицю, наприклад, запровадивши заборону на видачу віз 144 мільйонам росіян". Якщо це серйозно, то заяву глави свого МЗС мають серйозно проаналізувати громадяни, і вирішити для себе, чи готові вони прийняти бодай десяту частину з озвученої Шалленбергом цифри.
З чисто австрійським апломбом провидця гер Александер закликає подумати про наступні після війни "дні, тижні, місяці", і геть вже необережно твердить, що архітектура європейської безпеки "так чи інак повинна буде містити Росію і як постійного члена Ради Безпеки ООН, і як ядерну державу".
Можна прогнозувати міжнародний протекторат над уламками імперії, — і то – у кращому разі, якщо світ змилосердиться над 144 млн, і не залишить їх на поталу пригожинським зекам
На відміну від Шалленберга, більшість політиків мислить іншими категоріями повоєнної Європи й тим паче Росії. Говорити про країну з фактичним статусом "держави-терориста" (до юридичного формулювання справа обов'язково дійде) як про постійного члена Ради Безпеки ООН (див. двопартійну резолюцію Конгресу США, звернення Верховної Ради України, петицію небайдужих громадян "РФ геть з ООН"), принаймні необережно. Зрештою, як і про ядерний статус переможеної Росії. Радше, можна прогнозувати міжнародний протекторат над уламками імперії, — і то – у кращому разі, якщо світ змилосердиться над 144 млн, і не залишить їх на поталу пригожинським зекам.
Певний сегмент європейських політиків досі не зарубав собі на носі неспростовної константи: танці з Путіним – небезпечні для здоров'я
Але проблема Шалленберга – не у його проросійських фантазіях. Проблема у тому, що певний сегмент європейських політиків досі не зарубав собі на носі неспростовної константи: танці з Путіним – небезпечні для здоров'я. Байдуже, чим вони спричинені: давніми корупційними зв'язками, "папочками" з компроматом в архівах ГРУ чи ФСБ, спільним бізнесом з провладними російськими товстосумами.
Росія – заразна. Її вождь теж.
