Іноді думаю: шкода, що Кім Кі Дук помер загадковою смертю в латвійській Юрмалі, кілька років тому. Кажуть, що від COVID-19.
Оці зайшлі корейці з Північної Кореї, які опинилися в курських степах, а згодом – в українському полоні – абсолютно кімкідуківський сюжет. «Кінд-дза-дза» по-корейськи. Як «морква по-корейськи», про яку в Кореї навіть не відають.
Хоча може воно й трохи цинічно - думати про наше живе, реальне життя, як про сюжет для кіна.
Ми ще самі того не свідомі, яке дивне і несподіване життя ми живемо. Ми є свідками тих подій, які ніколи трапитися не могли, в принципі. Зазвичай «про історію» читають. Ми її живемо.
Теоретично, окреме кіно можна було б зняти про кожного з нас. І то було б цікаве кіно!
Сьогодні прочитав промову Юрія Андруховича на врученні премії журналу «Ї» - «За інтелектуальну відвагу». Він каже, ми ще себе не знаємо, ми ще живемо всередині Страшної події.
Треба, аби минув якийсь час, щоб ми могли то все оцінити, і страшенно здивуватися самим собі.
Втім, я переконаний, що ми вийдемо з тої страшної Події в своєму ліпшому варіанті. Ми вже ліпші. Роздратовані, знервовані, злі, розгнівані, обурені, згорьовані. Але – ліпші, кращі!
Тож, всупереч всьому, Жиймо далі!
