Питання. Чому у 2010 р. олігархи підтримали Януковича? Секрет Полішинеля – вони боялися Юлію Тимошенко. А чому? А тому, що Тимошенко була і є керівником авторитарним. Олігархи чудово розуміли, що ідеал Тимошенко - зігнути олігархів в баранячий ріг, аби на наказ «Стрибати!» вони з готовністю відповідали: «Як високо?»
Ідеал влади для олігархів, це коли президентська влада – слабка. Олігархам гарно за слабкого президента, тобто такого який загруз у протистоянні з парламентом, свариться з прем'єром і мов вогню боїться преси. Такої влади можна не боятися, бо в таких умовах олігархи – і є влада. Їхні лобі в парламенті писатимуть потрібні їм закони. За тими законами і силовики, і чиновники робитимуть те, що потрібно самим олігархам. Уся країна в єдиному пориві працюватиме виключно на них-коханих. Єдине, що обмежуватиме в такому разі олігарха, буде інший олігарх, у якого свої інтереси і свої лобісти. Але з іншими олігархами можна або домовитися, або порішати.
Схожого дзену олігархам практично вдалося досягнути за Ющенка. Віктор Андрійович, при всій моїй до нього поваги, у протистоянні з Тимошенко з одного боку, і з Партією Регіонів з іншого, був просто змушений опертися на когось з олігархів – і тим дав їм можливість крутити владою як циган торбою. На моє глибоке преконання, якби олігархи могли – Андрійовича вони залюбки переобрали на другий термін, але… Янукович і Тимошенко від Ющенка не лишали каменя на камені. Обирати довелося між Януковичем і Тимошенко, і олігархи поставили на того хто тоді видавався їм слабшим. Але.
Після посадки Тимошенко стало очевидно, що «хто переміг демона – сам став демоном». Прибравши Тимошенко з активної політики, Янукович заходився сам ставати «суперолігархом» який намагався всіх інших впливових багатіїв притиснути до нігтя.
Ви думаєте, всі ці Ахмєтови, Коломойські, Пінчуки, тощо, горювали коли на вулицях Києва перемагав Майдан? Та нічого подібного – вони раділи. Вони уявляли, як протягнуть через вибори якусь сірість – і отут почнеться найбільш цікаве. Але. Почалася війна. І суспільство перелякалося – обрало Петра Порошенка, теж, ніби олігарха, але так би мовити, «другого ешелону». І отут на олігархів чека вельми несподіваний сюрприз – Порошенко заходився таки справді реформувати країну. Серед іншого – став примушувати їх платити по боргах.
Чи задоволені олігархи Порошенком? Згадаймо про «Укрателеком» і нерухомість у Британії, які посміхнулися Ахмєтову. Згадаємо «Укранафту», банк «Приват» і кримінальні справи, які ведуть і ГПУ, і ФБР США. Згадаємо пана Фірташа, який безвилазно сидить в Австрії. Згадаємо втікача Онищенка. Згадаймо кому належать телеканали, які зранку до ночі змальовують Петра Порошенка ледь не демоном в людській подобі? Вам усе зрозуміло?
Віталій Портніков повністю правий. В Україні було два сильних президенти, які примусили олігархів рахуватися з собою і виконувати те що хотів президент. Перший – це Леонід Кучма, який олігархів практично породив. Другий – це Петро Порошенко, який не києм - то палицею примушує олігархів ставати просто заможними бізнесменами. Що їм, природно, не подобається.
І отут на це дійство з’являється Ігор Валерійович. І каже Ігор Валерійович щось в дусі: «Я знаю як владнати ваші проблеми! Я маю рецепт». І пропонує Ігор Валерійович олігархам, замість акторів-аматорів (потрохи кожен політик у нас такий) зробити ставку на актора-професіонала. Ігор Валерійович добре знає, що чимала частина українців обирають не ефективного менеджера – вони обирають мрію. Того хто мусить стати керівником їхньої мрії, хто не обдурить і обов’язково вирішить за них їхні проблеми у їхній країні. То чому б їм такого не дати?
А те, що державою ще подекуди керувати треба?.. Так не для того актора у владу пхають. Його справа - на екрані торгувати пикою. Решту зроблять серйозні дяді.
Люди хочуть обирати надію – їм дають надію. Якщо все піде гарно – люди з готовністю оберуть свою «надію» президентом, а тоді… Ні, у олігархів гарно буде все – можете не сумніватися. А яку долю таке майбутнє віщує нам?
А нам залишиться лише обирати під котрим з панів ходити – під Демідовими, чи під Салтичихою?
І це – якщо ще й дадуть обирати.
