Уявіть те саме українське село, де вулицями йдуть корови, а з кожного двору гомонять кури та гуси. І ось через це село зненацька починають їздити автівки та автобуси з чоловіками, які будують лінії оборони. Допоки там не стріляли, та й не стріляють - природа тихесенько собі шепотіла, ранками місцевих будили півні, і взагалі життя було тихе та звичне. Жінок, виходить, більше живе в цьому селі, ніж чоловіків. Або ж немає женихів, бо всі давно про всіх знають, і нема перед ким сільским дівчатам за тридцять і більше випендритися.
Аж ось регулярно селом стали їздити чоловіки з міста. Веселі, жартують, проїзджають кожного дня вулицями туди й назад. В селі лише два магазини, малесенькі, трохи на відстані від будиночків - і саме біля них після роботи зупиняється ця чоловіча навала, щоб купити поїсти, чи води. Кілька десятків осіб одразу - оце подія для маленького села!
То, кажуть, не було нікого - а це почали в цей самий час, ввечері, ходити до цих магазинів місцеві жіночки. Причому наряджаються у все найкраще, що мають. Нафарбовані, нові шльопки, причесані, начебто за огірками.
- Ну скажіть, нащо їм у селі (!!!) ті два огірки, та ще й ввечері? Та ще й ідуть, і їх велике жіноче багацтво, нажите завдяки чудовій сільській їжі, під блузками та сукнями погойдується в такт ходьбі. Одна зайшла, купила два огірка. Тут і друга, ошатна, нічого не купила, пішла в інший. Третя, п'ята, десята... Одразу їм всім щось стало треба. Чоловіки все розуміють та посміюються.
А ставок, кажуть, що по дорозі, теж зненацька почав заповнюватися жіночками. І теж збираються в той самий час, коли їдуть гості повз село, зупиняються та з насолодою занурюються в прохолодну ще воду.
Ото наробили шурхіту робітники посеред жіночого будення. Вранці тепер ті пораються по хазяйству, встигають переробити купу справ, а ввечері в зазначений час виходять на вулиці - бо є кому себе показати.
Розчулює така ситуація. Стосункам між чоловіками та жінками - ціла вічність, так вже ми влаштовані. Якби ще не війна, проклята...
