Загалом, мені здається, уже кілька років, коли стало зрозуміло, що війна дронів усе одно не обійдеться без арти, адже знадобилися 3 млн американських снарядів і 2 млн європейських, включаючи чеську ініціативу, і США, і ЄС активно вкладаються в розширення виробництва стволів.
Той-таки Краматорський завод (місячна стеля у 20 «Богдан» вперлася в шасі, а не стволи), природно Rheinmetall в Унтерлюсі (у них до масштабування вже був пакет до 450 стволів різного калібру), французький Aubert & Duval, що працює з часів Першої світової та має компетенції роботи з титаном, шведи, чехи, британські верфі, які спроможні виготовляти стволи.
І тепер ось час збирати вершки. А Москва сподівалася на запаси своїх стволів з часів СРСР, а на прикладі «Коаліції» та мертвих «Мотовиліхінських заводів» дуже добре видно, що в них не вийшло.
Звичайно, збільшити випуск шасі складніше й дорожче, тому логічно використовувати на початковому етапі донорів для бусту — швидкості виробництва, економії на одиниці та верстатній базі.
Коли можна, використовувати ту саму данську модель — гроші в ОПК в Україні та для України, щоб було більше боєготової техніки на лінії та поблизу неї, а не планів і погоджень.
Упевнений, що й під довжину 39 калібрів почнуть використовувати лафети від Д-20 та Мста — це було б логічно, економічно обґрунтовано й вписувалося б у проєкти на кшталт паліативного ППО.
Так було в будь-яку велику війну — кургузi гармати Першої світової досхочу попили крові й у Другій.
Судячи з того, що нещодавно в Bild вийшов сюжет зі стрільб на німецькому полігоні з причепної "Богдани", а минулого року викочували прототип — тривають активні роботи з упровадження в серійне виробництво, викорінення дитячих хвороб, освоєння й передача у війська. Виробничі майданчики в ЄС і Україні дублюють, щоб організаційні моменти, бомбардування, диверсії, страйки не спричинили провал по всьому ланцюгу поставок.
Тягач Daewoo Novus 4x4 вантажопідйомністю 11 тонн. Непогано, щоб локалізація в Україні тривала і була б більшою за заявлені 50 %. Але викруткове складання важких автомобілів у країні, попри кампанію ударів з повітря, здавання десятками штук, — знову ж приємний дзвіночок.
Причіпна артилерія в епоху тривимірної війни показує гарне виживання — якщо в АТО / ООС вона працювала на викаті, з базового табору, то зараз може і зі стаціонарної позиції.
Правильно обладнаний, перекритий зверху капонір, з довгим пологим входом, сітки від дронів і над позицією, і всередині капоніра, поділ запасу снарядів і позиції погрібками і звивистими ходами, спеціальні групи, що займаються питаннями ППО в епоху дронів (з аналізаторами частот, РЕБ, ПЗРК з лазерним наведенням, помповими рушницями) дають можливість працювати з хорошим шансом виживання.
Бо КАБ далекі від їхніх західних аналогів за точністю, крім того, і наша радіоелектронна боротьба не стоїть на місці — домогтися прямого влучення в перекритий капонір непросто. А дрони й КББ на добре підготовленій позиції не панацея.
Тил Заходу й вільного світу продовжує працювати на нас. Здається, що це звучить трохи пафосно, але так і є. Саме це дає нам можливість бачити, як «друга армія планети» використовує ослів і гармати часів Сталіна.
