В ній немає визнаного лідера, такого собі дуаєна, яким до недавнього часу була Меркель. Саме її помилки й призвели до впевненості Путіна напасти на Україну і почати перетасовувати Європу.
Після консультації із британським премʼєром Стармером, який напередодні телефоном узгодив опорні принципи нових взаємовідносин, Макрон в стилі Міттерана, який відновив участь Франції у НАТО, взяв на себе відповідальність за побудову дорожньої карти персонально із Трампом.
Саме тому розмова Зеленського із новим лідером Америки була змодерована президентом Макроном. Немає жодного сумніву, що були окреслені якісь рамки, максимальні й мінімальні межі спільних дій нового Вашингтона, Європи та старого Києва в напрямку завершення війни.
Скупі слова Зеленського і Трампа і професійне мовчання Макрона дають нам мало можливостей зробити якісь висновки чи збудувати версії розвитку подій. Не факт, що вони можуть бути змінені черговими діями Путіна і подіями на фронті.
Бо внутрішню ситуацію в Україні на цей час можна назвати напруженою, але стабільною.
Перше. Дональд Трамп все ще хоче підписати угоду з Путіним про закінчення війни. У своєму Trump Social він, по завершенню зустрічі в Єлисейському палаці, заявив, що президент України Володимир Зеленський хотів би заключити угоду з Росією, аби «припинити це божевілля».
Бо Україна вже втратила 400 тисяч солдатів і набагато більше мирних жителів.
«Я добре знаю Владіміра, зараз його час діяти». Але жодної оцінки й очікуваної реакції правителя Росії йти в цьому напрямку Трамп не називає. Заклик повітря?
Друге. Треба негайно припинити вогонь і приступити до переговорів про мир між Росією та Україною. Натякаючи, що поразка диктатора Сирії Башара Асада показує воєнну й економічну слабкість Росії на чолі з Путіним.
Третє. Важливим контрибутором мирного переговорного процесу має виступити Піднебесна: «Китай може допомогти. Світ чекає!». Ясно, що це ближче до плану Кіта Келлога: почати переговори, припинити вогонь і зупинитись на фактичній лінії фронту, що відрізає від України майже третину її території.
Четверте. Зеленський одразу після зустрічі заявив, що «мир через силу можливий». Ця реприза вже близько 2 місяців є стратегічним мемом українського лідера, який не наважується, або не може, пояснити подібну стратегію, схожу на міфологему.
У ТГ він дещо розкрив логіку Трампа: «Це (війну) не закінчити просто папірцем або підписом. А припинений вогонь без гарантій може бути розпалений знову в будь-який момент, як Путін це вже робив. Щоб гарантувати, що втрат українців і українок більше не буде, треба гарантувати надійність миру й не заплющувати очі на окупацію».
Отже, новообраний американський президент ще не має ясного плану своєї участі у російсько-українській війні, продовжує створену ним же емоційну ілюзію угоди й не готовий до воєнної підтримки України та силового тиску на Путіна. Поки що.
В інтервʼю NYT після зустрічі з Зеленським, з яким він «розмовляв про припинення війни», вже скоро американський президент сказав, що нарешті «я формулюю концепцію того, як покласти край цій безглуздій війні». На основі бажання українського президента укласти угоду з Путіним, хоч і без деталей.
«Він вважає, що настав час, і Путін повинен думати, що настав час, тому що він програв, – коли ви втрачаєте 700 тисяч людей, настав час. Це не закінчиться, поки не буде миру».
Головна проблема не у Трампа, а в Києві – чи є у президента Зеленського достатньо довіри, повноважень і легітимності підписувати будь-яку угоду з Путіним.
Politico негайно зреагувало. Якщо обіцянки мають значення забезпечити мир через силу, то він має визнати, що Росія вічний завойовник, і війна з нею може закінчитись лише поразкою цієї імперії. Помилка Байдена в тому, що він розглядав реваншизм Путіна як велику кризу, якою треба керувати, а не як війну, яку потрібно виграти.
«Росія… стримується силою і підбадьорюється слабкістю. Вона живиться страхом і нерішучістю свого супротивника».
Це однаково стосується України, США і ЄС.
Після поразки в Сирії Путін всю свою енергію знищення направить на Україну. Це його остання ставка.
Пʼяте. Зеленський не погодився на модель угоди, яку запропонував Трамп, тому зустріч була надто короткою для всестороннього обговорення варіантів розвитку подій.
Зеленський також не погодився на припинення вогню, на перемирʼя без достатніх і переконливих гарантій, не «на папірці».
Останній компроміс, який він запропонував – надати письмове запрошення Україні в члени НАТО. Навіть без прискореного членства і включення статті 5 Вашингтонської угоди для використання реальної сили відносно Кремля.
Очевидно, президенту була відома позиція його колеги, яку він озвучив в інтервʼю NBC News прямо перед поїздкою в Париж. Вона була опублікована 8 грудня.
Він все ще в когнітивному дисонансі: хоче «активно покласти край війні в Україні, якщо зможе», і одночасно, Україні «можливо» варто очікувати, що вона не отримає стільки військової допомоги від США, коли Трамп повернеться в Білий дім.
І щоб ніхто не сумнівався, що Америка сховається у своєму домику від Путіна, він відмовився від зобовʼязання щодо збереження ролі США в НАТО. Хіба що союзники «будуть платити за своїми рахунками». Зрозуміло, зменшуючи допомогу Україні.
За інформацією офіційного представника Трампа, Зеленський розмовляв з двома президентами не більше 10 хвилин. Буревій Трампа тільки набирає сили.
Шосте. Трамп намагався показати, що українські й російські втрати приблизно однакові (400 і 600 тисяч вбитих і поранених), натякаючи, що для Росії, яка значно більша, вони не такі чутливі, як для України.
Зеленський вперше озвучив конкретні втрати з початку війни ЗСУ: 43 тисячі вбитих і 370 тисяч поранених, 50% з яких повертаються у стрій. Російські вже перевищили вже 750 тисяч – 198 тисяч загиблих та понад 550 тисяч поранених (у співвідношенні 5 і навіть 6 проти одного у нас).
Сьоме й останнє. Найскоріше у Парижі Макрону не вдалося ще знайти спільний знаменник для відповіді агресії Путіна, яка стає все більш екстремальною. Вже немає жодних сумнівів, що російський Генштаб реалізує стратегію не тільки захоплення Покровська і вихід на кордони Донецької та Луганської областей, але й повне захоплення Запорізької та Херсонської.
До цього часу принаймні Путін буде максимально інтенсивно проводити штурмові операції, розширюючи плацдарми наступів, в тому числі й в Харківській області та по лінії Дніпра.
Це вимагає від президента Зеленського жорсткого зосередження на реконструкції Міноборони та Генерального штабу, які проявляють все більше неефективності на всіх напрямках воєнної політики й оборони.
Президент намагається уникнути цієї розмови, висловивши або особисту довіру до керманичів цих найголовніших для нинішнього часу інституційних платформ, або давши їм оцінку і час на виправлення допущених помилок, та замінивши їх, якщо цього не відбудеться.
