Я все намагався підібрати точне формулювання, аби висловити те як Зеленський тримає маси у прихильності. Все за приказкою, на язиці крутилося а у фразу не складалося. Та один з коментаторів (щиро дякую, до речі) сказав стару вуличну фразу, яка зразу пояснила все: «Тримати лоха в надії». Точніше не скажеш.
Так. Секрет Зеленського – він постійно обнадіює. Він постійно обіцяє що буде краще, треба лише трошечки потерпіти. Про це – щоденні ролики Зеленського. Про це – байки Арестовича (поки не перевели на інший проект), Подоляка, Данілова, Буданова тощо. Згадайте, що обіцяли нам на початку війни? Завершення війни за кілька місяців. Війна не завершилася, і що? Нам знову обіцяють – і знову невдовзі. Заяви військових (Залужного, Назарова) які кажуть що перемога не буде скорою, суспільство сприймає з обуренням. Суспільство хоче надії.
Надію суспільству дають. В обгорточці.
Але чи унікальний у цьому Зеленський? Ні і ні. Давайте згадаємо. Всі без винятку президенти України робити те саме. На чому робив свій піар Кучма? Що буде краще ніж за Кравчука та за комуністів. Що обіцяв Ющенко? Покращення через шлях до Європи. Що обіцяв Янукович? Покращення через інтеграцію з Росією. Тимошенко, Порошенко – всі обіцяли. Обіцяли бо суспільство цього потребувало. Суспільство мріє аби особисто в їхній країні особисто для них всі їхні проблеми за них вирішив хтось. Не вони.
Це, насправді, вирок нашому суспільству. Суспільство де абсолютна більшість людей працює по найму (часто на держструктури), а не власними руками створює власне майбутнє, інакше і не голосуватиме. Воно шукатиме не ефективного топ-менеджера, воно шукатиме чарівника. Порошенко суспільство давав МОЖЛИВОСТІ – зміцнював армію, робив прибутковими Нафтогаз і Укрзалізницю, вибивав безвіз і створював Афтокефальну церкву, поліпшував умови роботи для бізнесу. Все це давало можливості нинішнім і майбутнім громадянам реалізувати себе в майбутньому.
Зеленський цим не заморочується. Він просто працює з очікуваннями людей. Навіть передвиборчу програму йому побудували так, що за нього проголосували прибічники і противники руху до НАТО водночас. Чому? Бо кожен побачив своє. Ілюзію теж треба уміти подати.
Чого-чого, а згодовувати ілюзії Зеленський уміє майстерно. Він який-сякий – але актор. На відміну від політиків які справді таки приймають рішення, Зеленський займається тільки формуванням власного образу силами фахових і висооплачуваних іміджмейкерів та стилістів. І не тільки. Зеленський за можливості роздає халяву (пригадуєте обіцянки по смартфону кожному пенсіонеру?). Зеленський монополізує медіа. Бід благим приводом боротьби з ворожими каналами, медіа-простір України став майже стерильний, на ньому панує моноЗЕмарафон. А ще Зеленський давить масою. Державні канали вже перетворені на агітмайданчики ЗЕ. Натовпи «експертів», журналістів і стендап-коміків вкладають у вуха масам про «найвпливовішого». Результат очевидний.
Існує такий тип шахраїв, які позичають гроші, а коли доходить до розплати не віддають гроші а роблять нову обіцянку і видурюють більші гроші. І знову не віддають. Знаєте що для них найстрашніше? Коли кількість боржників і обіцянок сягають критичної маси – тоді б’ють. Для торговця надіями нема нічого більш загрозливого за просте буденне життя де не стається пандемій і війн. Це сталося зимою 2021-2022 рр. коли люди адаптувалися до КОВІД і побачили що економіка летить в прірву, а держава робить велике нічого. Саме тоді (доки не наспіло вторгнення Путіна) рейтинг «Слуг народу» впав нижче ЄвроСолідарності. Це станеться знову.
І ще. Україна таки не Росія. В Росії Путін теж торгував ілюзіями, але там він зумів задавити опозицію. В Україні опозицію задавити не вдається попри титанічні зусилля влади. Опозиція діє. Ми з вами нікуди не поділися. І не подінемося. Ми спитаємо. Одного дня торговцеві надіями перестануть вірити. От тоді…
Я теж умію дарувати надію.
