Інколи не треба бути ватніком, щоб тебе на прапор підняли, в сраку держак встромивши. Інколи треба, а інколи ні.
Наприклад, візьмемо Сергія Галаніна, що у 90-ті чудові антивоєнні пімні співав. Зараз ключовий хедлайнер Z-концертів. Тут сам обрав бути скотиною.
Але можемо взяти і Бориса Гребенщикова. На початку війни сепари любили крутити його "Этот поезд в огне". Бо там є рядки "эта земля біла нашей, пока мы не увязли в борьбе. Она умрет, если будет ничьей, пора вернуть эту землю себе". І фіг з тим, що БГ розповідав, що це метафора совка, а не заклик до військової агресії, а він не Чичеріна. Освоїли.
Але буває і яскравіше. Ви всі бачили те відео, де лежить та не ворушиться шмат смаженої бурятчини, а над ним невістка Матвієнко співає "Нас ждет огонь смертельный". Дуже люблять росіян цією піснею мобілізувати на звитяги ратні. А хто ж її написав? Може, Михалков для Кобзона? Ні, Булат Шалвович Окуджава, наше все радянської інтелігенції, для фльму "Білоруський вокзал". Він-то, можливо, від сорому би згорів, побачивши такий контекст виконання, але хто ж його питає? Та й був би живий, не факт, що спитали б.
Така проблема є: Кремль і з кісток святих ножі поробить. От вже його дуні і "Плине кача" співати намагаються. Не знаю поки, як до цього ставитися, але треба мати на увазі.
