— Діду, а чи справді син Богдана Хмельницького був просто слабким і ганебним гетьманом, який усе здав ворогам? — Грицько підкинув кілька сухих гілок у багаття й сумно подивився на Олексу. — Чи, може, йому просто випала така доля, що й найсильніший не витримав би?
Олекса випустив з люльки сизий клубок диму, важко зітхнув і мовив:
— Не суди його суворо, малий. Сухі дати в літописах не передають того пекла, через яке пройшла ця жива людина. Юрась Хмельниченко не народжувався воїном чи володарем. Він був тихим, розумним хлопчиком, який кохався в книгах, чудово знав латину та грецьку й понад усе мріяв про спокійне життя або чернечий послух.
Але бути сином Богдана Хмельницького в ті часи означало мати на собі важке прокляття. Батько, помираючи, поклав на 16-річного юнака булаву, бо прагнув зберегти державу. І з того моменту життя Юрія перетворилося на суцільну трагедію. Чи хотів він тієї влади? Ні, він відмовлявся від неї, зрікався, просив старшину дати йому вчитися, але дорослі, досвідчені й хитрі полковники щоразу тягнули його назад у політичну м'ясорубку, аби прикрити славетним прізвищем Хмельницького власні інтереси.
Уяви собі 18-річного хлопця, проти якого з одного боку стоять підступні московські воєводи зі своїми полками, з іншого — досвідчені польські коронні гетьмани, а з третього — суворий османський султан. Юрія катував той факт, що кожне його рішення відгукувалося кров'ю: підписав угоду з московитами під тиском загрози — розколов державу; спробував вирватися й уклав мир із поляками під Чудновом — знову спалахнула громадянська війна. Він бачив, що старшина за його спиною ділить Україну, і це краявo його серце.
Він намагався втекти від цього пекла. Втік у монастир, постригся в ченці під ім'ям Гедеон, шукаючи порятунку в молитвах і тиші. Проте чужі володарі не дали йому жити спокійно. Його кидали до холодних польських в'язниць, тримали в татарському полоні, роками гноїли в темницях Стамбула. Врешті-решт, турецький султан силою витягнув зламану, виснажену й змучену людину з константинопольського замку, дав йому пишний титул «Князя Сарматського» й кинув попереду турецької орди на рідний Чигирин.
Те, що відбувалося наприкінці його життя, — це не агресія, а розпач і безумство людини, яку повністю зламали тортури, в'язниці та нелюдський тиск. Син великого гетьмана закінчив свої дні від руки тих же турків у Кам'янці, так і не пізнавши за все життя жодного дня справжнього щастя. Його доля вчить нас не судити серця людей лише за перемогами чи поразками, бо іноді тягар, покладений на плечі, виявляється непідйомним навіть для найсвітлішої душі.
На зображенні помітний портрет українського державного та військового діяча, гетьмана Війська Запорозького Юрія Хмельницького (молодшого сина Богдана Хмельницького), виконаний у першій половині XIX століття (оригінал зберігається в колекції Полтавського краєзнавчого музею).
