Останнім часом мені стало вкрай важко працювати.
Ну, бо говорити повністю те, що я думаю і знаю - тупо не можна.
По-перше - щоб не демотивувати і так страшно демотивованих після провалу злочинної ОП-шної брехні про "Крим за 3 дні" людей.
По-друге - щоб не давати єрмачні можливість черговий раз розповідати, який я агент кремля. І придумувати маячню про страшні російські ІПСО в стилі "майдан-3" - чим намагатися будь-яку критику своєї бездарної політики оголошувати рашистським вкидом.
По-третє - бо реальні агенти кремля дуже люблять дійсно використовувати правду про нас проти нас. І навчилися це робити досить майстерно.
І це прям замкнене коло.
Єдиний вихід - це я зараз всім, хто постійно питає, що робити - заборонити собі навіть думку про те, що можна відступити.
Призвичаїтись до думки, що війна тепер і є наша нова нормальність. Настільки надовго, що нема сенсу себе мучити думками в стилі "а що буде після?".
Ну, і кожного дня ввечері себе питати: що ти особисто сьогодні зробив для нашої перемоги чи хоча б відсутності поразки? Особисто ти, без п*здєжу про "економічний фронт".
Це точно не схоже на чудодійний рецепт. Але нічого іншого у нас не лишається.
Рішучість пройти це все з розумінням, що іншого життя та іншої країни в нас не буде. Ну, в усякому разі - у мене.
І своє життя у своїй країні вартує тупо всього. І боротьби, і непевності, і нервів. Всього.
І рішучості не віддати цього всього будь-кому. І зовнішньому ворогу, і внутрішньому.
Ми вступили у період, де треба зчепити зуби без чіткого образу світла в кінці тунелю. Однак іншого вибору просто нема.
