Країна, яка на нас напала – росія, та країна, на яку напали, це ми, Україна, змушені проводити мобілізацію в умовах війни. Змушені казати страшні слова «мобілізаційний ресурс». Змушені підлаштовуватися під реалії війни.
Звісно, після фрази «скільки росіян вб’є путін», одразу з’являться ті, хто закричить «чого ви не пишете про те, скільки українців вб’є путін та мобілізація». Я вже звикла. Аналіз війни, це така важка штука, яку багато хто не хоче читати більше одного речення, бо це важко, бо це травмує, бо ж у середині вже складені «зрада» чи «перемога», а тверезий аналіз просто викликає лють. Читати про війну страшно, а писати про війну ще страшніше. Це мало хто розуміє.
Тому, варто нагадати, що тверезий аналіз війни, це підготовка себе до занурення у реальність та зняття рожевих окулярів, які на війні призводять до загибелі, а не до порятунку. Варто читати страшні речі. Варто про них казати. Варто їх розуміти. Бо війна, це гра, в яку грають у двох. Й знати супротивника, це бути підготовленим до боротьби з ним.
Тому варто нагадати читачам, що ми змушені це робити. Ми змушені, бо ми жертва, та намагаємося врятувати свою незалежність, країну, життя, майбутнє.
Ми змушені ставати героями під тиском обставин. Ще вчора ми сіяли хліб, ростили дітей, працювали та мріяли, а сьогодні ми йдемо на фронт, щоб наші діти мали таку можливість.
Усе це страшно, дико, сюреалістично в цьому світі неонів, гаджетів, сміху, свята, цивілізаційних благ. Дико вранці починати свій день з того, щоб дізнатися які міста пережили чергову навалу російських ракет, питати у друзів, як вони, чи живі. Дико дивитися на мільярдні суми, які витрачає твій ворог, щоб вбити тебе. Вбити тебе через те, що ти вирішив жити краще, ніж він. Вбити, щоб заставити тебе жити у такій багнюці, як він сам. Вбити тебе, а не створити для своїх громадян країну-казку.
Війна, це завжди горе, бо війна вбиває. Війна, це не просто зброя, бо вона йде між світоглядами, між законами моралі, людяності та людожерства.
Тому сьогодні я хочу поговорити про мобілізацію на росії. Бо мобілізацію своєї країни я розумію: ми захищаємо своє життя.
Для чого воюють росіяни? Хто, навіщо, для чого, з яким мотивом йде на війну в ОРДЛО та росії? – це важливо знати, бо ворога треба розуміти, відчувати, щоб прораховувати його кроки. В багатьох випадках це рятує та допомагає віднайти стратегію захисту, оборони та наступу.
Перше, на що я хочу звернути увагу, це на те, що росія змінила мотиваційні наративи. Якщо у 2022 році мотивацією для участі росіян у війні було «очистить Украину от фашистрв, денацификация, денационализация», то зараз це «мы напали на Украину, чтобы она не напала на нас».
Тобто росіяни вже не «освободители», а «жертва», яка захищається. Саме так росіяни швидко подали інформацію в ООН, після «обстрела Белгорода».
А сам «Бєлгородський котел» був влаштований, щоб показати світу «жертву» та «нападника», бо ж «цели сво» світ якось не оцінив.
Це важливі зміни. Це зміни, які вказують на слабкість супротивника. Думаю, що це було зроблено з причин, що треба було чимось закрити провальне «Киев за три дня», бо ж то була мотивація та обіцянка «быстрой победы великой русской армии над нищей Украиной». А ще через низьке бажання росіян йти добровольцями на фронт.
У 2014-му році росія вела війну з Україною на Донбасі за участі добровольців. Звісно ж, були й військові частини, срочники та контрактники, але не було примусово мобілізованих. Зовсім.
По усім містам росії були відкриті пункти для запису добровольцями. Не було мотивації, не було красивих фраз. Просто палатка «записатися добровольцем» й черги. Величезні черги. Добровольцями «паубивать хохлов» їхали з усієї росії. Це було престижно, понтово, бо більша частина добровольців, були не бідні, а середній клас, для якого це була гра, ну, як у «танчики» по інтернету.
Згодом, загнана у глухий кут «мінськіх домовленостей», росія знецінила свої дії перед своїми громадянами, знецінила мотиваційні ресурси, й йти добровольцем кудись у «республіку», стало не престижно.
ОРДЛО не приносило добровольцям дохід, ну, окрім тих, хто «став на потоки», тобто зайняв місце у торгівлі контрабандою: зброя, вугілля, наркотики. Але це одиниці, переважно з командирів.
У 2022 році путін змістив мотивацію, щоб надати грі «торжественности», таких улюблених росіянам «понтов» й помилився. Тепер швидко міняють «цели и задачи сво», й роблять вигляд, що «все идет по плану».
На росії не оголошували війну, тільки «сво», але мобілізація йде. Паралельно з мобілізацією відбувся «осенний призыв», срочникам, яких набрали 130 000 пообіцяли «на фронт не поедете». Ну, то таке, у 2014-му перші іхтамнети на Луганщині були віком від 18 до 25 років.
Але, якщо у 2014-му юнаки були не досить вмотивовані, просто виконували накази, то ось цей призив має бути досліджений.
Поясню чому. Це молодь, що зросла за часи масштабної та агресивної мілітарі- пропаганди. Це інші молоді люди, ніж молоді люди того ж віку у 2014-м році.
Це люди, які 10 років чули про те, що «росия в опасности», «убивать хохлов», «герои россии» й проходили вишкіл на полігонах зі зброєю у руках з 6-го класу.
А ще, це люди, які зросли не тільки на ненависті до нас та світу, а й на кіно про бандюків, четкіх пацанів, на тюремному слензі, тюремній романтиці. Це люди, які усе життя піддавалися пропаганді та боулінгу, сімейному, побутовому, соціальному боулінгу, тероризму, агресії. Більшість з них, це люди з девіантною поведінкою та розумовою відсталістю. Їм не потрібна мотивація на вбивство. Їм потрібна зброя та наказ. Молодість, це максималізм, адреналін, бажання показати себе, бажання бути схожим на героя улюбленого серіалу чи фільму, чи отого крутого бандюга, на того, що тримав у страху район.
Це реально вмотивовані для війни молоді люди, які повні сил та бажання показати себе у справі.
За цей час- 10 років – росія випустила у прокат багато фільмів про «героїв війни», а остання кінострічка «слово пацана» взагалі стала основним мотиваційним аспектом «сделать всех». На росії все набагато простіше та банальніше. Там ніхто нікого не змушує. Бо війна, вбивства, насилля, це вже їх життя.
Війну там досі сприймають, як легку прогулянку та можливість підправити своє матеріальне положення. Напевне, це не тільки через те, що ми різні за моральними якостями, а й ще через те, що в нас різні цілі.
Загарбникам набагато легше мотивувати свою орду: йди, вбий, забери.
Нам, країні, яка ніколи ні на кого не нападала, а сіяла хліб , виробляла, виготовляла, важко пояснити, чому ми маємо захищатися. Їм, країні, яка живе лише насиллям навіть по відношенню одне до одного, нічого не треба пояснювати, вони просто можуть роздати зброю та сказати – йди вбивай.
Міноборони російської федерації представило соціальний портрет мобілізованого громадянина росії. Саме тому, я вирішила поговорити з вами про це. Хто він, наш ворог, який він, чого він прагне, окрім вбити нас?
За даними мо рф, всього в рамках часткової мобілізації було мобілізовано 302 503 особи з 1430 муніципальних органів, з них понад 33 тис. прибули до військкоматів, не чекаючи повістки. Й 130 000 тих, кого призвали у рамках осіннього призиву.
33 000 з мобілізованих громадян росії – це люди з високою мотивацією вбивати та жертвувати собою у ім’я росії та руського миру, щоб ви розуміли. Це ті, хто прибули до військкоматів, не чекаючи повістки.
У 2014-му році добровольцями записалося понад 150 000 осіб. А це для розуміння спаду мотиваційного ресурсу.
Середній вік мобілізованого – 35 років. Середній, тобто є ті, хто молодше й ті, хто старші.
Переважна більшість з мобілізованих, це резервісти, які служили в армії (96,4%), тобто це й ті вчорашні срочники, які просто підписали контракт й стали мобілізованими контрактниками – добровольцями. Тобто це вже навчені воювати люди. Це треба враховувати.
Більше половини мобілізованих росіян одружені (57%) та мають дітей (56,3%). У третини – одна дитина (31%), у чверті – двоє, у 0,3% – троє дітей. Чому я звертаю на це увагу. Я знаю, як більшість людей у 2014-му на тому ж Донбасі приймали рішення піти воювати проти України. Не повірите, але їх мотивація «жена сказала, он сосед машину окорочков отжал, иди что-то отожми мне».
Тобто, одружені та ті, що мають дітей, пішли на фронт щоб утримувати родину, виплачувати кредити, аліменти, з мрією купити машину чи житло, здебільшого їх мотивація – це не тільки висока заробітна платня, а й мародерство.
На росії утворено дуже багато груп «трофеи из Украины» де продають, міняють, вихваляються «трофеями». По соцмережам гуляє багато історій, які написані гарними копірайтерами, як російський військовий «нашел в укропском доме 100 000 долларов сша».
Вищу освіту здобули 7% мобілізованих. У 30% є середня професійна, ще 63% — середня освіта.
Ось це найважливіше. 63% росіян, які хочуть вбивати, мають освіту «скурил букварь в первом класе». Тобто це люмпен, без освіти, який не вміє писати, ну, як й «проф. освіта».
93% мобілізованих росіян, це люмпен з російської глибинки, який в своєму життя не бачив нічого, ні пральної машини, ні музеїв, ні театрів. Це люди, які з культури бачили лише кіно по телевізору, мають тюремний термін, як погашений так й ні, здебільшого це крадіжки, наркота, бійка, ДТП. Це люди, які через свій рівень знань абсолютно довіряють пропаганді та телевізору. Вони реально вірять у те, що «Европа голодает», а життя на росії, це найкраще у світі, бо ж «везде живут еще хуже».
В них первинні, тваринні потреби: с*ать, ржать, жрать, розмножуватися. Ці люди не можуть стратегічно мислити, приймати рішення, критично мислити, це просто «м’ясо», яке сліпо вірить пропаганді, нездатне самостійно знаходити інформацію, нездатне взагалі до якихось самостійних дій.
Роботу на момент початку мобілізації мало 89% мобілізованих. У 40% із них стаж понад десять років. Це ті, хто має кредити та прагне їх закрити тим, що зароблять на фронті. 11% від мобілізованих, це безробітні.
Які з цього висновки, спитаєте ви, мовляв, ми й так знаємо, що з боку росії гине люмпен, а з нашого боку цвіт нації. Нажаль, це так. Більш того, цей мобілізаційний ресурс на росії має найвищий показник. Тобто його може вистачити ще на 3-5 років.
Чи має це зупинити нас? Ні! Більш того, це має надати нам сили.
Ще не зрозуміли чому? Поясню. Наші воїни, це вчорашні підприємці, хлібороби, менеджери, поети, викладачі, художники, актори, водії, трактористи, сталевари, це люди усіх професій, рівню достатку, освіти, які реалізували себе у житті. Ми усі самодостатні. Ми приймали рішення щодо освіти, роботи. Майстерно, професійно працювали, творили, будували, сіяли, орали, зрощували. На фронті, ці люди воюють зважено, бережуть себе та своїх побратимів, приймають рішення, самостійно виконують задачі, навчаються. Більшість з тих, хто вчора сіяв хліб, зараз за ці роки стали професійними військовими.
Так, на нас пре навала людей, які не вміють писати, читати, не розуміють базові речі з законів фізики, хімії, які війну сприймають, як картинку у кіно, пʼють, вживають наркотики, тобто нехтують самозбереженням. Так, їх поки що більше. Але, мотивація вбити, щоб вкрасти, це така собі мотивація. Це мотивація гопника, який одразу тікає, якщо зустрічає більш сильнішого чи більш вмотивованого.
Ось молодь росії на війні, це найбільше небезпечний контингент, чим той, хто має дітей та кредити. Бо це молоді «сволочі», я маю на увазі героїв російського фільму, на якому зросло не одно покоління росіян.
Напевне, нам варто зрозуміти, що обіцянки закінчити війну за 2-3 тижня, це російське ІПСО, спрямоване на те, щоб ми послабили хватку на горлі російської курки, послабили увагу та бажання супротиву. Напевне, нам треба зрозуміти, що війна це надовго, а ворог в нас має поки що більші, ніж в нас мобілізаційні ресурси, та тваринні інстинкти, які спрямовані лише на насилля та керовані лише агресією.
Наше бажання зберегти країну, захистити свої родини перевищує мотиваційні спроможності ворога та спроможність наступу, але й задіяний росією мобілізаційний ресурс тако ж поки стримує нашу спроможність наступу.
Твереза оцінка спроможності своєї та ворога, твереза оцінка ситуації та відсутність шапкозакидування, це стратегія перемоги та збереження життя. Нам важливо, щоб страшні слова «на щиті» торкнулося якнайменше людей. А ось путіну байдуже, скільки росіян загине.
На росії більшість втрат приховується, але ще більше це ті, кого й шукати не треба. Що саме страшне, то ось ці матері, батьки, дружини цих мобілізованих й не дуже прагнуть їх поверненню, більшість цікавить тільки виплати чи якісь преференції, накшалт мішка цибулі чи пакунка яєць. Далі, коли погіршиться економічно-соціальна ситуація на росії, мотивація вбивати нас теж збільшиться. Як й збільшиться мотивація напасти на більш «смачні» країни, які можна розмародерити з більшим профітом ніж Україну, а ось це має пам’ятати Європа.
Щодо того, чи будуть вдови голосити на російських кладовищах та чи з’явиться мотивація росіян зупинити кремль та путіна, не слід цього чекати. Їм достатньо, щоб їм щось заплатили, чи щось кинули. Хочеться написати «як собаці кістку», але ми годуємо собак набагато краще, ніж путін відноситься до свого народу.
Війна, це не путін, війна, це росія. Ми теж маємо це розуміти. Я досі маю сумнів, що війна зкінчиться по смерті путіна, бо є дуже багато тих, хто має бажання її вести.
Війна може дати ляпаса росіянам, у тому числі й тим, що на фронті, якщо їх міста стануть такими ж небезпечними, як стали наші, коли на них почали летіти російські ракети. До цього часу мотивація росіян йти на фронт, щоб заробити, щоб намародерити, буде вища ніж, сидіти у місті й чекати, поки ракета рознесе будинок сусідів, щоб помародерити там.
Але, якщо ви помітили, я назвала свої роздуми «мобілізація росіян». А це не тільки мобілізація, війна та зброя. Зовсім ні. Якщо придивитися на діяльність путіна, то усе, що він робить, спрямовано на знищення росії.
Це знищення освіти, що ось дало такий високий рівень люмпену, а це, у свою чергу призвело до того, що на підприємства росії не приходять молоді спеціалісти. Звісно люмпенізація країни, це й наркоманія, пияцтво, високий рівень криміналу, а це знову ж таке, висока смертність росіян. Це знищення медицини. Це знищення виробництва. Це заміщення росіян гастарбайтерами мусульманами, які все частіше стають більш численними спільнотами й займають домінуючи позиції. Це й домінуючи позиції мусульманства у ще вчора православній країні. Це зростання бідності. Могілізація росіян йде по плану, а ось «сво», поки що ні.
От, наприклад, зараз росія, яка має розрекламовані нано-технології, нано-ліки, нано-вакцини, знову очолює списки країн з найбільшою смертністю від ковід. Це теж могілізація росіян.
Так, зараз нам трошки важко. Накатує втома. Страх. Розчарування. Біль від втрат стає нестерпний. Так, тригерить усвідомлення того, що ми втрачаємо цвіт нації, а вони оті відсотки людей, які й не памʼятають, як виглядав той їх «буквар». Так, їх багато, людожерів, які не мають навіть усвідомлення, як може жити країна з таким ресурсом нафти та газу, тому щасливі жити у гетто та болоті. Але ми досі живі, досі длупаємо цю скелю, досі мінусуємо цих «асвабадительов» хвилю за хвилею. Швидко не буде, але ми з вами бачили, як впала радянська імперія, то дочекаємося, поки впаде й російська федерація. Поки що, могілізація росіян від путіна, йде, як-то казали у радянські часи, семимільними шагами, випереджаючи рішення партії.
В 2014-2021 році на фронті теж гинули росіяни, але- ось тільки вдумайтесь – ніхто на росії не ставив питання, чому, за що, бо ж офіційно загибель не визнавали, про загиблих не згадували, й це не стосувалося пересічних росіян, бо ж, нагадаю, у ті роки на війну йшло багато добровольців.
В 2022 році участь у війні прийняли підготовлені, навчені частини регулярної російської армії, які обіцяли громадянам росії швидку перемогу. На втрати росіяни теж не звернули увагу, бо ж, це армія, їм платять, це їх робота та обов’язок.
А ось 2023 рік став для росіян відкриттям. «Вау, как не сво, а война», «как мобилизация», «почему я», «я не знаю где эта Марьинка и зачем она мне», «а сколько вернулось живих», «а зачем мобилизация, где наша армія»…
Що ж, це вже прогрес. Коли доходить до особистого, росіяни швидко згадують, що вони «вне политики, политикой не интересуются и за мир во всем мире». Можливо дойде й до питання: «почему путин решил нас всех убить».
