По-перше, його бракує для вступу до Євросоюзу. Виборчий цикл у сусідів і партнерів показав, що недружні до України політсили набирають вагу. Німеччина і Румунія буквально вислизнули з проблем. Сумарний 21% відверто антиукраїнських кандидатів в президенти Польщі - це набат. Опитування у Франції показують величезні шанси для крайніх правих, яких повʼязували з москвою. Як зупинити радикалізацію європейського суспільства - це внутрішнє питання Євросоюзу. Україна зі свого боку замість витрачання мільярдів на телемарафон з вихваляння влади, могла би організувати медійну війну проти російської пропаганди на території країн-партнерів, та війна натомість іде проти проукраїнської опозиції. Але головне - нам треба вступити в ЄС до наступного великого виборчого циклу 2029-2030 років. З правовою системою, яка працює не на закон, а на гроші і обслуговування замовлень влади, у нас немає шансів на вступ. Реформи фундаментальних систем - це не просто реформи, а виживання.
По-друге, часу бракує для кардинальних змін в обороні. Коли комбат починає публічно розповідати про неефективність рішень генералів - це не проблема, а біда. Це не вислів, а крик про допомогу. Коли закривати очі на корупцію і необгрунтоване насильство, яке трапляється в системі комплектації - це давати підстави для небезпечного росту соціальної напруги в тилу. Коли немає термінів служби і військові самі себе називають рабами, що напряму впливає на мобілізацію. Коли таке необхідне технологічне переоснащення армії роблять зі швидкістю равлика або зупиняють з корупційних чи політичних причин.
Влада законсервувалась і забронзовіла. Кожен посадовець вважає себе великим і зверхньо дивиться на всіх, крім найвеличнішого і ще 5-6 персон. Суспільству навʼязана модель двох думок - офісно-президентської і неправильної. Ворожим іпсо називають все, що відрізняється від позиції влади. Відмовлятись від звичок і реагувати на зовнішньополітичні і безпекові мегавиклики в ОП не збираються, оскільки немає навіть натяку на готовність скинути бронзу, зійти з пʼєдесталу і почати реагувати і діяти навіть якщо вибір між двох політично невигідних варіантів.
У нас дійсно мало часу. Нам критично потрібно позбутися категоричності і стереотипів і навчитись спокійно дискутувати. Нам треба вимагати від влади чути інших, а не лише навʼязувати своє. Ми маємо добиватись єдності і партнерства заради успіху України замість підкорення волі одної особи чи 5-6 інших. Ми зобов’язані зберегти демократію і право на критику влади навіть під час війни, бо це запобігає неправильним рішенням і деякі з них можуть стати критичними.
У нас мало часу. У України мало часу
