"УКРАЇНА ЕКСПОРТУЄ ЕЛЕКТРИКУ, ПОКИ КИЇВ ЗНУЩАЛЬНО ВИТИСКАЮТЬ У СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ" - Владислав Смірнов

Сьогодні у моїй квартирі в Києві дев'ять годин не було електроенергії. Учора — три години. У колеги — дванадцять годин без світла. Надворі плюс двадцять чотири. Немає ані зимового навантаження від опалення, ані літнього піку кондиціонування. Значна частина української енергоємної промисловості зруйнована, зупинена або працює далеко не на довоєнних потужностях. А столиця країни посеред жовтня знову занурюється в темряву.

Що ж, подивимося цифри, від яких віє відвертим цинізмом. У вересні 2026 року Україна продала за кордон 473,7 тис. МВт·год електроенергії, а купила лише 76,1 тис. Експорт перекрив імпорт у 6,2 раза. У перший тиждень жовтня, коли Київ уже трусило від аварійних відключень, розрив став дванадцятикратним! Ми залишалися нетто-експортером навіть у вечірні піки 30 вересня. Це офіційні дані DiXi Group, а не чиясь ІПСО.

Тому, панове з високих кабінетів, припиніть тримати мільйони людей за ідіотів.

Ми чудово знаємо, що пошкоджена підстанція не пропустить струм, навіть якщо генерація в країні б'є через край. Але називайте речі своїми іменами: проблема не в тому, що немає електроенергії. Проблема в тому, що за роки великої війни державна машина на чолі за своєю діяльністю антиукраїнською владою не спромоглася збудувати нічого, що нагадувало б стійку систему передачі та резервування міст. І за цю злочинну управлінську імпотенцію мають відповідати не російські ракети, а цілком конкретні українські чиновники.

«Укренерго» мимрить про зниження напруги. ДТЕК щоразу дістає універсальний щит — російські удари. Ворог справді б'є по енергетиці, але російська ракета — це причина первинної аварії, а не вічна індульгенція на кожен провал вашого менеджменту. Чому один квартал сидить без світла дев'ять годин, а сусідній — дванадцять? Де хвалені резервні лінії? Чому аварійні рубильники щоразу безжально відсікають саме спальні райони, вбиваючи малий бізнес і залишаючи людей без базових умов для існування? Де результати об'єктивного аудиту, а не чергова солодка брехня з екранів телемарафону?

П'ятий рік нас годують казками про енергонезалежність. Про мікромережі, розподілену генерацію і бетонні укриття для трансформаторів. Міністри малюють красиві презентації, міські голови жонглюють відсотками. А на практиці, щойно мережа трохи «просідає», столиця слухняно йде купувати свічки та тягати воду на 15-й поверх у баклажках.

Державні плани енергостійкості, за даними «Бізнес Цензора», виконані на жалюгідні 45%. Тим часом Асоціація міст б'є на сполох: уряд блокує платежі громад на підготовку до зими! Геніальна стратегія: оголосити підготовку до холодів питанням виживання нації і тут-таки перекрити фінансування власним містам.

І ось тут ми підходимо до найстрашнішого. До урбіциду — тихого, системного руйнування Києва як середовища для життя.

Щоб знищити місто, необов'язково стирати його в пил КАБами. Достатньо зробити щоденне життя нестерпним. Вирубається світло — вмирає дрібна комерція, зупиняється робота. Падають помпи — зникає вода. Зникає зв'язок. Літня людина стає в'язнем своєї квартири без ліфта. Мати не може нагодувати дитину. І люди ламаються. Вони пакують валізи і їдуть. Спершу на зиму, а потім — назавжди.

Для цього демографічного витиснення навіть не потрібен таємний наказ про здачу столиці. Достатньо гримучої суміші ворожого терору, тотальної корупції та управлінської байдужості. Найвищий ступінь цинізму — це звичні поради можновладців: «забезпечуйте власну автономність, купуйте генератори». Може, нам ще скинутися на персональну ППО і побудувати власну міні-АЕС у кожен двір? За що тоді ми платимо податки? Навіщо погоджуємося на безпрецедентні обмеження прав? Навіщо утримуємо цю роздуту бюрократичну машину? Щоб вона з розумним виглядом радила нам виживати самотужки?

Київ — не просто точка на карті і не набір трансформаторів. Це серце і нервовий центр воюючої країни. Його знекровлення — це прямий удар у спину національній безпеці. Досить просити нас «потерпіти». Нам потрібен негайний і незалежний аудит рішень диспетчерів за 7–8 жовтня. Нам потрібен публічний звіт про виконання планів енергостійкості — з конкретними прізвищами тих, хто їх провалив.

Бо павербанк - це не державна політика, а свічка, бляха - не енергетична стратегія. А безкінечне знущання над громадянами під назвою «тимчасові труднощі» - неприхований управлінський злочин. Українці не зобов'язані залишати власні міста через нездатність держапарату. І точно не будуть мовчки розплачуватися за чужу імпотенцію власним життям, бізнесом і майбутнім