Після передбачуваного – але від того не менш феноменального успіху президентської партії «Слуга народу» на виборах до Верховної Ради України у опонентів Володимира Зеленського з’являється спокуса порівняти український парламент з російським. Справді, вперше в українській політичній історії одна партія може формувати уряд країни і не потребує підтримки інших політичних сил – чим не «Єдина Росія»? Можна сказати, що й у російському парламенті головну роль грає президент, а потім вже депутати.
І все ж це далеко ще не російський парламент хоча б тому, що з ними давно все ясно. І політика Путіна теж є давно всім відомою. Так, напевно, якщо згадати 1999 рік у Росії, то теж можна було говорити про невідоме. І все ж про тотальну зміну еліт говорити не доводилося. Більш того, сама «Єдина Росія» з’явилася в результаті елітної угоди, союзу створеної спеціально під Путіна партії «Єдінство» з номенклатурним «Отєчеством».
На кого проміняли українці свою стару еліту?
Парламентські вибори в Україні – майже тотальний провал існуючої еліти. Лише поодинокі її представники залишилися в новій Раді, за мажоритарними округами «господарі життя», великі бізнесмени і директори підприємств програвали «слугам» з обойми Зеленського. Але ми поки що не знаємо, на кого власне проміняли українці свою стару еліту. Знаємо, що проміняли на бренд. Але що за брендом?
На це питання навряд чи вам зможе відповісти сам Володимир Зеленський. Навряд чи можуть відповісти депутати його величезної парламентської фракції. Велика частина цих людей один з одним просто не знайома, не те що знає політичні погляди і наміри майбутніх соратників. Навіть заяви, які робили напередодні виборів нечисленні публічні люди зі списку «Слуги» часто суперечили одна одній.Зеленський – бренд або авторитет?
Тому замість відповідей доводиться ставити суцільні питання. Якою буде нова «партія влади» і як її керівництво збирається впоратися з неминучими протиріччями в рядах нових депутатів? Чи зможе Володимир Зеленський силою власного авторитету переконувати своїх депутатів голосувати за рішення, які можуть бути несумісні з їх переконаннями і поглядами на життя? Або бренд або авторитет – не одне й те саме? Яким буде новий уряд країни і чи дійсно його очолить технократ, як це обіцяв Зеленський і напередодні, і після парламентських виборів? І чи стане цей технократ соратником або конкурентом президента? Адже в українській історії практично не було прикладів мирного співжиття президентів і прем’єрів, але й більшості однієї партії теж не було. Так що президент – теоретично – може жонглювати прем’єрами до нескінченності, але чи буде таке ставлення до уряду сприяти його ефективній роботі?
Таких запитань можна поставити безліч саме тому, що ніхто не знає жодної відповіді на кожне з них – від кадрових до політичних, від економічних до соціальних. Одним здається, що Україна опинилася перед прірвою і після початку роботи нового парламенту зробить крок до неї. Інші вважають, що Україна перед вражаючими змінами, яких вимагає населення – і цим запитом на зміни пояснюється успіх нового президента і його партії.
Але всі згодні з тим, що Україна на порозі невідомого, що ми стаємо свідками і учасниками одного з найцікавіших експериментів в новітній політичній історії сходу Європи і пострадянського простору.
І саме тому Україна – не Росія. У Росії майже все давно відомо.
