Це було не поле перед ними, а чорне море, в якому провалювались чоботи по щиколотки. Неприбрані соняхи дивилися простріленими чорними обличчями на світ та не знаходили взаємності. Це був не окоп позаду них, а струмок із попелу та багнюки, де після дощу поселилися вогкість та втома. Він, цей струмок, вже не біг лисим лісом, перешіптуючись тихими голосами, брязкаючи уривчастими вигуками та бризкаючи пострілами. Тепер цей струмок завмер перед дулами націлених на нього автоматів, готуючись стати останнім ліжком для шістьох хлопців, серед яких був і той, темненький, кучерявий. Люди з мертвими душами цілили в нього, впиваючись своєю владою. Випльовували на приречених свою ненависть, через дірки якої проглядала звичайнісінька заздрість.
Ще вчора Андрій мав чергову перепалку з Максимом.
— Ти порожній для неї. Вона дурнів не шанує.
— Що? — Максим відірвався від чищення своїх чоботів та зиркнув на нього знизу вверх.
Андрій провів долонею по темному волоссю, крізь яке вже пробивалася рідка сивина. Ще молодий, йому немає й тридцяти, як і його багаторічному супернику Максиму, але підступна сивина покрила чорне волосся рідким павутинням.
—Ти її не цікавиш, бо порожній, як бочка. Нехай краще вона буде дружиною історика, аніж фермера. Саджати картоплю на твоєму полі може й інша. А ми з Мариною в місто поїдемо після війни. Я влаштуюсь працювати в університет. Влітку — до Одеси, до моєї тітки, гулятимемо набережною... А з тобою вона ким буде?
Максим виплюнув цигарку вбік та підвівся, зрівнявшись зростом з Андрієм. Тепер вони стояли, як два темноволосих велетня, засмаглих цього літа під пекучим нелагідним сонцем до чорноти. Максим задирливо підняв підборіддя вверх та викинув до Андрія середній палець з відсутньою на ньому фалангою.
— Ось. Бачив? — Очі його стріляли мільярдами іскорок. — Який до біса університет? А їсти ви що будете? Ми з Мариною хазяйство заведемо. Поле орендую. Ферму поставлю. А ти їдь у своє місто, шукай таку ж сумну амебу, що буде слухати твої лекції. Марина тому тебе й не любить, що ти зануда.
Той палець з відсутньою фалангою вже аніскільки не чіпляв Андрія, адже він добре розумів свою перевагу. На фермі не тільки без пальця можна залишитися, але й без мізків, без жаги до саморозвитку. Он Максим тому приклад. Попри це нова думка, якийсь новий біль мучив зсередини, точив сумнівами, чи не вперше руйнував його впевненість щодо майбутнього.
— Подбай про неї, якщо мене не стане.
Максим зиркнув здивовано. Іскри в очах змінилися на німе питання.
— Звісно подбаю, — розтягнув губи в скупій усмішці. — Що ти мені голову морочиш своїми передбаченнями?..
Лисий ліс навколо загомонів віддаленими вибухами. Засвистіли пробитими легенями неприбрані соняхи з чорного поля. Мертві душі таки нажали на курки. На край окопу відкинулася рука з відсутньою фалангою пальця.
Марина тиждень тому вийшла заміж та виїхала з України, обравши безбідне життя. Її «університет» не передбачав ні лекцій, ні картоплі.
