Договірняк, який зараз розігрується у високих кабінетах, зводиться до досить простої формули. Єрмак (через лояльну до сказу Свириденко) забирає собі Кабмін. Натомість Шмигаль, який останнім часом орієнтується на інших політичних гравців (зокрема – на голову фракції СН Давида Арахамію) підбирає під себе усю систему управління національної оборони: як зазначають ЗМІ, Шмигаль нібито погодився очолити нове об’єднане міністерство оборони та стратегічних галузей промисловості.
Що це означає на практиці?
По-перше, це спроба «башт» розподілити між собою повноваження (і грошові потоки). Типу, ми зараз посварилися (тут варто зауважити, що справа проти Олексія Чернишова, якого розглядали на посаду прем’єра – наслідок небажання Єрмака віддавати крісло голови уряду «чужій людині»), але про все можна договоритися. Як показує практика, така схема приречено на невдачу: надто багато конфліктів інтересів у пронизаній щупальцями різних фінансово-чиновницьких груп владній системі. Плюс – особисті конфлікти, які не згладиш.
По-друге, нинішні ротації – шлях до подальшої деградації. Короткий аналіз прізвищ свідчить про черговий прояв негативного кадрового відбору в команді Зеленського. Так, єдина конкурентна перевага Свириденко – її абсолютна лояльність перед Єрмаком. На цьому власне все.
Ту ж Свириденко описують як не надто компетентну чиновницю, з емоційними гойдалками та регулярними образами та небажанням сприймати чужу точку зору. Але головне – лояльну.
Власне, зараз це єдиний параметр, за яким ставлять топ-чиновників на посади. Компетентність? Знання? Досвід? Ніт. Заради справедливості, такий підхід в нашій системі влади спостерігається багато-багато років. Але в умовах війни це видається мало не самогубним рішенням.
Кінь Калігули Інцитат свого часу став сенатором. В Україні таких інцитатів у виконавчій владі – цілий табун…
