Перше і основне: путін сподівається, що вже сам проголошений факт наміру а) розслабляє наших партнерів щодо активного надання Україні воєнної допомоги, б) те само стосується фінансування українського бюджету і в) не сприяє розширювати санкційні пакети.
Всі ці три складові путін реалізовував наповну з кінця минулого року.
Ба, навіть влітку обіцянки Трампу завершити війну призвели до зменшення поставок зброї з Європи до України. Логічно - навіщо напрягатися, якщо вже завтра повернеться життя «до лютого 2022 року»?
Є оптимізм, що не на всіх європейських лідерів впливає ця гібридна тактика путіна з морквинкою, яку він постійно підвішує.
Схоже, це врешті-решт зрозуміли і в команді Трампа: не можна вестить на путінські обіцянки, бо за ними йде кома і тижні очікувань. Путін каже «так» щодо завершення і одразу ж додає «але». І в оцьому «але» нарешті треба прочитати чіткий сигнал: миру без примусу росіі відступити від своїх максималістських вимог не буде.
«кремлівські старці» мислять інакше, і це вже навіть не про раціоналізм, а про «місію». З цією дугінською філософією нових імперських замашок вони самі себе загнали в пастку, коли не можуть не продовжувати війну, бо зупинити цей маховик - означає прогнутися під Захід, означає перекреслити свою ж спробу вибудувати нову імперію, підкорити Європу і претендувати на місце за столом Китаю і США. Тому інтереси путіна є настільки очевидними, як і подальші його кроки. Які будуть в тому числі лежати в політичній площині. Думаю, наступною буде розмова по телефону з Сі перед зустріччю останнього з Трамром.
Путін не може допустити, щоб ці двоє домовились. А відтак гадитиме навіть там, де планує потім поїсти. Бо це його остання гастроль. І попри те, що росія все ще має ресурси воювати, логіка підказує, що 2026-й рік дійсно може стати вирішальним
