Хочу тимчасово відкинути юридичну складову цього питання і на пальцях показати, що відбувається у реалі.
Юридичну складову зараз тимчасово відкладаю в сторону тому, що, як юрист, вивчив цілі простирадла аргументів таких же юристів з тієї та іншої сторін, які з піною у рота доводили, що тільки їх висновки правильні. Хоча відповідний висновок повинен був зробити Конституційний суд - він і тільки він.
Як би там як, а всі висновки зводились лише до двох варіантів -
▪️Зеленський легітимний до виборів президента, які відбудуться після скасування воєнного стану;
▪️Зеленський нелегітимний з 20 травня ц.р. і повинен передати повноваження Стефанчуку.
А тепер про те, що відбувається у реалі. А у реалі відбувається процесс, який називається зовінішнім управлінням країною.
Ми можемо заперечувати це, бити себе у груди, наскільки ми стали суб`єктивними, але ті, хто уважно аналізує процеси, давно вже зробив висновок, що на цьому етапі Україна на 80% управляється ззовні.
Погано, це чи добре, але іншого варіанту ми наразі не маємо. Бюджет наповнюється грошима ЄС та МВФ, левова частка зброї надходить з країн НАТО, американські та європейські комісари періодично приїжджають в Україну, щоб корегувати процес управління державою. Бо як мені розповідав деск-офісер Держдепу, іноді Володимир Олександрович видавав такі ідеї та пропозиції, що у зовнішньополітичному відомстві та Пентагоні люди хапались за голову. Не те, щоб тут вважали його проросійським зрадником (принаймні, я про це не чув), але дуже дивувались його імпульсивності та (до певного часу) некомпетентності.
Знаю, що напередодні 20 травня посол Бріджіт Брінк радилась з основними політичними гравцями України стосовно розвитку подій після цієї дати. Всі політичні партії (включаючи ЄС) висловились за пріоритет варіанту, який передбачає виконання Зеленським своїх повноважень до наступних виборів президента. Окрім цього, Стефанчук (той ще боягуз) категорично відмовився перебирати на себе фактичне управління державою.
Між тим, і Брінк і Блінкен у ході останнього відвідування Києва, дали зрозуміти, що певним чином наполягатимуть на президентських виборах наступного року. Якщо ситуація на ЛБЗ не буде заморожена, США та ЄС готові стовідсотково профінансувати організацію мобільних виборчих дільниць для тих мільйонів українців, які перебувають за кордоном, а також налагодити такий технічний процес в Україні, який би передбачав голосування без скупчення людей біля виборчих дільниць, а також серед військових на передовій. Поки цей план дуже сирий, але він "на столі".
Повернемось до Зеленського. Виходячи з вищевикладеного, зовнішнє управління вирішило, як мінімум, упродовж наступного року вважати Зеленського легітимним президентом. Про це зробили заяви основні представники наших донорів: ЄС, США та МВФ. До них ще затесалась ООН, але то організація, яка нічого не вирішує.
Тобто, що ми маємо на виході: українські політичні партії та представники зовнішнього управління підтвердили легітимність Зеленського ще, як мінімум, на рік. Між тим, залишається досить великий прошарок громадян України, який з цим не згоден.
Що планує робити цей прошарок українців? Обмежиться гнівними постами у фейсбуці, криками про своє трактування верховенства права чи все ж таки підкріпить свій гнів організацією ініціативної групи і поведе людей на Майдан відстоювати свою правду?
Щось я не бачу бажаючих це робити. Особливо, якщо мета такого "майдану" - зміна шила на мило (Зеленського на Стефанчука).
А тому, виходячи з реалій, які нам запропонували не тільки західні донори, але й одноголосно схвали ВСІ політичні партії України, пропоную зосередитись на максимальній допомозі ЗСУ. Це головне, що ми маємо робити на цей час. Все інше - емоції.
